Наше весілля було дуже скромним, але я вдячна своїм батькам, вони останні гроші віддали, ще й в борги влізли, щоб його зіграти. Мати мого чоловіка Миколи на нього не дала ні копійки, та й взагалі не прийшла. Після весілля ми оселились в старому будинку моєї бабусі.

Але там не було геть нічого, крім слеті і стін. І Микола вирішив поїхати на заробітки. У мене тоді й почалося нелегке життя зі свекрухою. Тепер мені соромно навіть по селі пройтися

З Миколою ми познайомилися, коли навчалися в дев’ятому класі. З тих пір ми не розлучались. Я дочекалась його з армії і ми одружились. Моя свекруха мене не полюбила ще коли ми почали зустрічатись, не знаю чому, але стосунки між нами, як в кота з собакою.

Наше весілля було дуже скромним, дякуючи моїм батькам воно взагалі хоч було. Мати Миколи на нього не дала ні копійки, та й взагалі не прийшла.

Нам це звичайно, що образливо. Ми живемо в невеликому селі, де всі про всіх все знають. Тому будь-які новини і плітки розлітаються дуже швидко. А завдяки свекрусі, то про мене в селі не забувають ніколи і знають навіть те, чого я сама про себе не знаю.

Після весілля ми оселились в старому будинку моєї бабусі. Там всі зручності були на вулиці, топили дровами, але це не заважало нам. Мій чоловіком з моїм братом вирішили їздити на заробітки закордон, я працювала в сільському магазині продавцем. Згодом ми почали будуватись і вже скоро ми переїдемо в новий будинок.

Через три роки після весілля у нас з’явилась донечка, а ще через два роки хлопчик. Свекруха ніколи нам не допомагала, навіть дітям ніколи цукерку не купить, зате всім розповідає яка я погана мати. Мені, звичайно, всі ці плітки чути неприємно, але я вже змирилась, чи може просто звикла.

З часом краще не ставало, відносини зі свекрухою тільки погіршувались. Мало того, що вона продовжує розповідати, що у мене в домі повік не прибрано, діти ходять голодні і брудні, так вона почала звинувачувати мене в зрадах. Справа в тому, що мого чоловіка по пів року немає вдома, свекруха вважає, що я в цей час йому зраджую.

Терпець мій увірвався, я вирішила з нею поговорити. Зустрілися ми біля магазину, я навіть привітатися не встигла, як вона почала звинувачувати мене в тому, що я залишила дітей своїм батькам, а сама пішла на день народження до подруги.

Кругом стояли люди, вони все чули, мені було дуже незручно. Сперечатися з нею і щось доказувати я не хотіла, та й не було сенсу.

Я не розумію, чим я так завинила перед цією жінкою. Так, нам живеться нелегко, ми по пів року не бачимося з чоловіком, але я також працюю, виховую дітей без сторонньої допомоги, але в нас дуже дружна сім’я, ми майже ніколи не сваримось і якби в мого сина було таке життя, я була б тільки рада.

Сподіваюсь, що коли-небудь вона зміниться, але коли це станеться? Мені вже соромно по селі ходити від її пліток, люди, як мене бачать, то постійно починають про щось перешіптуватись, а мені хоч крізь землю провалися.