Як зжитися двом різним жінкам в одному домі, Люба знає не з книжок чи журналів. Практично все своє життя Люба провела в невістках. Ні у неї до свекрухи, ні в свекрухи до неї, ніколи не було особливо ніжних почуттів.

Жінки були абсолютно різними: Люба – типова міська “фіфа”, яка не переносила сторонніх запахів в домі, крихт на підлозі чи незавернутої у плівку їжі в холодильнику. Вона обожнювала чистоту і стерильність, постійно мила руки, не переносила непотрібного шуму.

Її свекруха – літня сільська жінка, яка все життя пропрацювала дояркою. Чи варто говорити, що коли вона побачила свою майбутню невістку, була ошелешена тим, як вони мають зжитися в одному домі.

Ще колись давно свекруха собі дала слово, що прийме будь-який вибір сина, тому вирішила не вмішуватися. Коли Люба завертала їжу в поліетиленові пакетики, перед тим, як ставити її в холодильник, свекруха дивувалася, але намагалася зрозуміти, а потім і сама так привчилася робити.

Не раз ситуація накалялася до такої міри, що от-от мав би вибухнути скандал, адже обидві жінки були дуже авторитарними.

Все життя свекруха була командиром в своєму домі для своїх чоловіків. Люба мала теж ще той характер. Але, прийшовши на територію свекрухи, почала називати її мамою і зверталася виключно на “ви”. Свекруха теж швидко “розкусила” невістку, і знала, що хоч та їй відкрито не перечить, все одно, зробить по-своєму.

З самого початку Люба не оцінила сільську романтику. Їй, дівчині з міста, важко було звикнути до того, що туалет і душ були на дворі, що в домі не було води, а білизна сушилася на вулиці.

З перших днів у Люби було бажання втікати звідси, але втікати не було куди. Та й чоловік був проти, Любі залишалося лише змиритися. Двом владним жінкам треба було навчитися разом жити в одному будинку.

Вони були з різних сімей, з різних епох, з різних соціальних верств. Кожна дрібниця могла стати приводом для конфлікту. Могла, але так і не стала. Підкоряючись якомусь здоровому інстинкту, без зайвих розмов і з’ясування відносин вони зуміли мирно поділити «сфери впливу» на загальній території.

Люба вела господарство, а свекруха взяла на себе господарство. У справи один одного вони не втручалися. Люба запропонувала зробити невелике перепланування в будинку, провести в дім воду. Свекруха спочатку була незадоволена змінами, що наступали. Але потім оцінила всі зручності – тепер по воду не треба було бігти до колодязя, і була навіть вдячна невістці.

В селі Люба так і не прижилася. Як тільки з’явилася найменша можливість – вони з чоловіком переїхали в місто. Від своєї тітки Люба отримала в спадок квартиру, продавши яку, вони побудували власний будинок.

Та свекрів Люба не забувала. Постійно їздила до них в село, допомагала. Коли свекор захворів, на сімейній нараді вони вирішили, що батьків треба забирати. Тепер знову вони жили всі разом під одним дахом.

Люба знову морщила ніс, коли з кімнати свекрів доносився неприємний запах, чи коли вона бачила, як літня свекруха миє посуд у ванній, а не на кухні. Але свекрусі вона так і не сказала жодного поганого слова.

Коли свекри їхали ненадовго в село, Люба прибирала в їхній кімнаті, але так, щоб їх цим не образити.

Коли свекра не стало, свекрусі було сумно і вона розмовляла з Любою. Свекруха сильно постаріла, її часто підводить пам’ять, але з Любою вони, як і раніше, ладнають.

Дві владні, але мудрі жінки, ніколи не плекали одна до одної ніяких почуттів, крім поваги. Часом все відбувалося через ламання себе. І цього для життя виявилося більш, ніж достатньо. Цього вистачає, щоб просто жити без сварок і конфліктів…