Так сталося, що коли я була маленькою, мама пішла від тата до чоловіка, з яким у неї колись були стосунки. Треба сказати, що тато у мене був дуже хорошим, він дбав про нас з мамою, і дуже нас любив. Але для мами були важливішими почуття, тому вона кардинально змінила своє життя, а разом з тим, і моє.

Нам довелося змінити своє життя, і не в кращу сторону – ми з мамою з трикімнатної світлої і просторої квартири переїхали до її нового чоловіка, дядька Миколи, в гуртожиток в сусіднє місто. Спочатку мені було просто складно все зрозуміти. Чому я чужого дядька повинна називати татом? Чому ми не живемо у себе вдома зі справжнім татом?

Після переїзду у мене почався не найкращий період у моєму житті. На той час я вже знала, що дядько Микола, це перше і єдине кохання мами.

Це на тата вона могла образитися за будь-яку дрібницю, а новому чоловікові прощала все, навіть дармоїдство. Вічне безгрошів’я, нетверезі сімейні розборки увійшли в моє життя. День аліментів був святом – тоді мені перепадало щось «смачненьке». Як я розумію, не тільки мені. Мій вітчим теж завжди з нетерпінням чекав цього дня.

Батькові аліменти він називав подачками колишнього чоловіка, але він сам постійно чекав на ці «подачки». Мама, яка і слухати тата не хотіла про братика мені, в новому шлюбі змінила рішення, і народила не тільки братика, але і сестричку. В результаті я стала нянькою для її дітей. Тому мріяла я втекти з цього «любовного гніздечка», хоч куди, але подалі. В маминій новій сім’ї я була просто нянькою і додатком до грошових надходжень від батька і бабусі.

До них я і переїхала, як тільки змогла сама приймати рішення. Там зітхнула, закінчила випускний клас і пішла навчатися далі. Не встигла трохи відігрітися в теплі батьківської любові і бабусі (його мами), як по черзі втратила обох. Спочатку ми провели бабусю в останню путь. Свою трикімнатну квартиру вона залишила мені. Я по суті, одна спадкоємиця у них в сім’ї.

Але через півроку не стало тата. І хоча мені було вже 20 років, мені дуже була потрібна підтримка. Я була вдячна мамі, що вона приїхала провести тата в останню путь. Відійшла в сторону образа. Я ображалася на неї не за те, що вона пішла від тата, а за те, що я була зайвою для неї в її житті з новим чоловіком. Та й останні роки вона не дуже-то цікавилася моїм життям.

Після розмови з нею, я остаточно зрозуміла – з відходом тата, я повна сирота в цьому світі. Хоча яка розмова? Ультиматум, вимогу, яку мені поставила мама. Виявляється, вона не заради підтримки приїхала, а заради спадщини. Адже і за татом все успадковувала я. Це не тільки квартира, це машина, дача. Були ще деякі заощадження батька.

– Оскільки вас у мене троє, тобі слід все продати і розділити на трьох! – сказала мама. – Свого часу я пішла від твого батька і не ділила нічого! Тобі твоєї частки вистачить на квартиру і сестрі з братом старт буде в життя.

Я взагалі ще не думала про спадщину, можливо, я б і поділилася, якби на мене так не «наїхали». Сиджу і думаю – а з якого дива? Мама сама зробила свій вибір, коли йшла від батька. Та якби у неї був шанс щось поділити, відсудити в свого часу, вона б його не упустила. Адже з своїм новим чоловіком вони жили дуже скромно.

Але мої слабкі заперечення мама рішуче відкидала – ти повинна все чесно поділити! Чесно захотіли? Ну, тоді і отримуйте чесно!

– Ні, нічого не буду продавати. Буде можливість, допоможу брату з сестрою. А поки ділити нічого. У спадок батька вступлю через півроку. Тоді і буду думати, як розпорядитися.

А бабусина квартира моя, і яким боком вона до вас відношення має, я взагалі не розумію. Я вже там обжилася, вступила у власність. Загалом, мама грюкнула дверима, назвала невдячною, і залишилася я одна. Якщо раніше я дзвонила сестрі з братом, і ми спілкувалися, то після цієї розмови вони скидали мої дзвінки, мабуть мама розмалювала їм все своїми барвами.

Відтоді минуло вже десять років. У мене своя сім’я, але недавно я знайшла братика в соцмережі. Він уже одружився. Написала, а він мене заблокував. Даремно вони так. Татову квартиру, я так і не продала – обіцяла ж допомогти? Не хочуть – не треба. У мене свої діти підростають.

Фото ілюстративне – dreamstime.

Джерело