Мої батьки так привчили мене, що всього у цьому житті я маю досягати сама. Та й характер у мене далеко не м’який, жіночний. Тому з такими задатками я завжди і в усьому намагалася бути першою. Колись була відмінницею в школі, потім закінчила інститут з червоним дипломом. На роботі я теж зарекомендувала себе як першокласний спеціаліст. І все це не спеціально, щоб виділитися, просто я не вмію по-іншому. Роблю дуже добре, або взагалі не беруся.

З чоловіками я почала пізно зустрічатися, адже на романтику у мене зовсім не залишалося часу. Та одного разу я зустріла Руслана і відразу закохалася в нього. Чим він мене причарував, не знаю, можливо, своїм легким відношенням до життя. Мені, консерваторці по життю, цієї легкості якраз дуже і не вистачало.

Руслану я теж приглянулася з першого разу. Я одягалася гарно, зі смаком. Хлопці завжди задивлялися на мене, адже я була доволі видною дівчиною. Так ми і зійшлися.

Зустрічалися ми не довго, вже через три місяці Руслан зробив мені пропозицію. Я була закохана, тому з радістю погодилася. Крім того, мої батьки якраз в той час мені квартиру купили.

Перші місяці нашого спільного життя були чудовими. Ми жили в новій, світлій квартирі, до нас не мішалися ні мої батьки, ні Русланові. Чоловік був до мене уважним. Словом, життя вдалося, принаймі тоді я так вважала.

Я продовжувала багато працювати, і якось, років через два, я помітила, що сама утримую чоловіка. За останніх пів року чоловік не приніс додому жодної копійки. Все, що в нас було, купувала я за свої  гроші. Квартиру теж оплачувала, природно, я – це ж моя квартира.

Коли я спитала про це в Руслана, він вибачився і пояснив, що збирає гроші на нове авто. Я здивувалася, але погодилася. Машина нам спрравді потрібна. Мене лише мучило питання, чому у такій важливій справі чоловік зі мною не порадився.

Моєю помилкою було те, що я ніколи не цікавилася, яка у чоловіка зарплата, бо сама непогано заробляла. Додому я купувала абсолютно все, вважала, що головне, щоб холодильник був повний. Працювати Руслан не любив, його мама з дитинства з нього пилинки здувала. По дому теж все доводилося робити самій. Але я вважала, що це все дрібниці, головне, що ми разом, що ми любимо одне одного.

Коли я почала допитуватися, виявилося, що Руслан заробляє не багато, до того ж він щомісяця дає певну суму своїй мамі. Ну нехай, я змирилася і з цим теж.

Машину Руслан, все таки, купив, але безпосередньо при покупці вияснилося, що йому не вистачає певної суми грошей і що її повинна додати. Я без вагань доплатила, я ж думала, це все в сім’ю.

Та коли у Руслана з’явилася машина, вдома я почала його бачити все рідше. Він не казав мені ні куди їде, ні коли повернеться.

***

Одного разу ввечері Руслан пішов в ванну, а я глянула на екран телефона, який він залишив. На екрані висвітилося повідомлення. Писала йому якась Віка. “Коханий, дякую за подарунок. Люблю тебе”.

Я не втрималася і заглянула в його сумочку, там я знайшла кілька чеків на покупку квітів і ювелірних прикрас. Я була в нестямі від люті – чоловік живе за мій рахунок, а свої гроші тратить на коханку.

В той вечір я вигнала Руслана з свого дому і з свого життя. Зранку прибігла свекруха, просила помиритися, казала, що в житті все буває. Плакала, благала мене одуматися, казала, що Руслан ніколи і нікого так не кохав.

Вона пішла, а я не розумію, чого вона так старається – переживає за сина чи хвилюється за те, що тепер вони обоє втратили годувальницю?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.