Сергій закривав очі і бачив перед собою дівчину з підземного переходу. Він вчора її там зустрів і відтоді не міг забути її сумного погляду. Хлопця здивувало те, що молода, красива дівчина продавала в переході в’язані шкарпетки та рукавиці. Щось всередині йому підказувало, що у цієї милої дівчини є якісь серйозні проблеми.

На наступний день Сергій знову пішов на те місце, де зустрів таємничу дівчину. Вона знову стояла на тому ж місці. Сергій наважився підійти і запитати, що з нею сталося.

Дівчина спочатку не хотіла нічого йому розповідати, але потім все ж сказала, що це вона робить заради племінників, які зараз в дитбудинку. Відколи не стало їхніх батьків, вона мріє забрати племінників звідти, але у неї немає грошей, бо вона і сама з дитбудинку. Зараз їй двадцять років,  освіти немає, тому навіть на роботу не може влаштуватися.

Сергій перейнявся проблемою дівчини, та й що говорити, він закохався в неї з першого погляду. Через три місяці закохані Марина та Сергій вирішили одружитися. Та чоловік не знав, як сказати своїй матері, що його майбутня дружина і сама з дитбудинку, і ще й збирається в їхню сім’ю привести двох сиріт.

Після низки слізних прохань Марини, Сергій все ж, наважився поговорити з матір’ю, але отримав категоричну відмову. Мати сказала, що ніколи не прийме їх, нехай виховуються в дитбудинку. Сергій покірно схилив голову і нічого не сказав.

У Марини ж була надія, що коли вона вийде заміж, то зможе забрати племінників. Тому, дівчина вирішила сама попросити свекруху.

Свекруха сказала їй те, що і Сергію:

– А чому я повинна забирати в свій дім чужих мені дітей? Мало того, що син тебе, сироту, привів до нас. Але ось дітки твої нехай в дитбудинку залишаються. Нехай держава їх годує, а ти відвідуй їх, в чому проблема?

– Але у вас же чотири кімнати пустують, як вам не соромно? – не могла заспокоїтися Марина.

Свекруха не чекала такого напору від дівчини, яка їй ще поки-що, була “ніким”, тому добре вилаявши дівчину, веліла їй збирати свої скромні пожитки і забиратися з її квартири.

– Ти що собі думаєш, – кричала свекруха. Хто ти така, щоб мені вказувати? Я для свого сина дружину знайду, без такого “приданого”, як у тебе.

Після цієї важкої, але цілком зрозумілої для Марини розмови, дівчина вся в сльозах вибігла з квартири. Сергій мовчав, він ніколи не перечив матері.

Зрозумівши, що в цьому шлюбі Марина ніколи не зможе забрати дітей з інтернату, дівчина подала на розлучення. Племінники для неї були важливішими, ніж особисте щастя.

Жити вона змушена була повернутися в гуртожиток, почала шукати підзаробітків, поступила вчитися на заочне. Марина мріяла, що настане той день, коли вона нарешті зможе забрати племінників до себе.

Через два роки Марина зустріла Ігоря. Коли він почув історію дівчини, відразу ж запропонував одружитися і забрати племінників до них в сім’ю. Хлопець завжди мріяв про чудову родину. Оформивши всі необхідні документи, їм вдалося забрати дітей. А невдовзі Бог нагородив щасливе подружжя ще двійнятами: хлопчиком і дівчинкою.

Що ж до Сергія, то мама і справді знайшла йому наречену, без “приданого”. Але у них чомусь із власними дітьми так нічого і не склалося.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.