Через мою бабцю наше сімейне життя перетворилося на казна що. Нам з дружиною по 29 років, одружені вже 8 років, є двоє дітей. Дочка навчається у першому класі. Нещодавно народився син. З нами живе моя бабуся, яка переїхала до нас вона майже 5 років тому, щоб допомагати з дитиною. Бабуся влазить абсолютно в усі, в тому числі в особисті справи і виховання дітей. Рік тому, я почав її ввічливо посилати, щоб не лізла не в свої справи. Намагалася керувати моєю дружиною, але та швидко поставила її на місце. Та вона знайшла нові можливості нас діствати…

Нам з дружиною по 29 років, одружені вже 8 років, є двоє дітей. Дочка навчається у першому класі. Нещодавно народився син. З нами живе моя бабуся. Переїхала до нас вона майже 5 років тому, щоб допомагати з дитиною. В останні два роки сімейне життя перетворилося на щось ненормальне.

Бабуся влазить абсолютно в усі, в тому числі в особисті справи і виховання дітей. Майже 4 роки вона постійно мотала нерви мені. До речі, цього я не помічав і зрозумів тільки після відвідин психолога. Нарешті, рік тому, я почав її ввічливо посилати, щоб не лізла не в свої справи. Намагалася керувати моєю дружиною, але та швидко поставила її на місце.

Я помітив, що майже всі сварки з дружиною починаються через бабусю. Відбувається приблизно наступне: збираємося з дружиною кудись поїхати з дітьми у вихідні, наприклад, в парк, на природу або на пляж влітку.

І починається: «Це не беріть, це не одягайте, в тому холодно, в цьому жарко, так некрасиво».

Ми на неї прикрикнемо – вона відстане, але через пару хвилин знову за своє. Врешті-решт, все закінчується криком і скандалом. Ми сідаємо в машину, злі, настрій вкрай зіпсований, починаємо один на одного всі це виливати і мимоволі дістається і дітям.

Або вирішили піти в ресторан. І починається: «Куди ви? А навіщо? Що там робити? Ну, одягнися нормально, так не ходять». І знову, перед виходом – скандал.

Бабусю не раз запрошували до себе або кудись сходити знайомі її віку, але вона завжди відмовляється, нібито їй з ними нецікаво. З собою ми намагаємося її не брати, тому що замість відпочинку будемо чути охання, ниття і що у неї болить. В результаті вона засіла вдома, собою не займається взагалі і нічим не цікавиться.

Вона, звичайно, допомагає – готує їжу, з дитиною може посидіти. Правда, якщо у дочки канікули або захворіла, через добу починається: «Ой, не можу з нею більше, вона мене нищить»!

Пропонували бабусі з’їздити на відпочинок, і знову ниття, що вона боїться, адже з нею в будь-який момент може щось трапитися. До речі, я чую це ниття, скільки пам’ятаю себе. З дитинства вони зі своєю сестрою називали мене дурником, неуком і ненормальним. Подібне я чую і тепер, незважаючи на мої три освіти.

Майже щоранку, збори дитини в школу закінчуються криком і сльозами, тому що про будь-що, що дочка хоче одягнути, бабуся висловлює своє «фе». Дружина вдовблює: «Та нехай одягне цю сукню, Вам-то що»?

Але бабуся стоїть на своєму, що так негарно або буде холодно. В результаті, чергова сварка. Дитина в сльози.

Вчора вранці відбулося ось що. Знову – підйом в школу, чергова сварка. І бабуся на сльози дочки крикнула: «Не підеш до школи, будеш сходи мити. І взагалі в інтернат тебе здамо!». Подібне я чув все своє дитинство і юність. Після того, як донечка пішла в школу, я висловив бабусі все, що про неї думаю, і щоб не сміла дитині більше нічого подібного говорити, і що наступного разу пробкою вилетить з нашого будинку. У відповідь почув нецензурщину і обіцянки кари небесної.

Другий день не розмовляємо. Сьогодні прийшов з роботи і спробував вирішити вчорашню сварку. На це бабуся влаштувала страшний крик, що я її довів і їй погано. В результаті посварився з дружиною, бо через крик прокинувся малий.

Живемо, як я сказав, в нашій квартирі. Бабуся допомагає з дітьми, готує і купує їжу. Але вже не хочеться ні допомоги, ні бабусі. У неї є своя квартира, яку вона здає. Я їй пообіцяв, що якщо вона з’їде, я у неї не попрошу ні копійки, і ні на що не претендую.

Моєї мами не стало рік тому. Батька знайшов недавно. З його розповіді, з моєю мамою їх розвела бабуся, в результаті мене все дитинство виховував вітчим, який, до речі, і довів маму. Я зробив помилку свого часу, погодившись, щоб бабуся жила з нами. Та й чи багато я розумів тоді, в 21 рік?

Тепер не знаю, як випливти з усього цього болота.

Всім раджу: починаючи своє особисте життя, будуючи родину, намагайтеся обзавестися своїм житлом, хоча б кімнатою ну або зніміть що-небудь, інакше спільний побут до доброго не доведе. І ніколи не селіть у себе ніяких родичів, ні під якими приводами і яку б допомогу вони не пропонували!

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

Джерело