В мого чоловіка є молодша сестра. Різниця між Русланом та Ольгою близько двох років. У них в сім’ї завжди перевага віддавалася лише доньці, а синові, моєму чоловікові, все діставалося за залишковим принципом, так часто буває, коли батьки думають лише про доньку.

Таке ставлення батьків до свого сина не могло не вплинути на нього самого. Коли ми з ним познайомилися, він був дуже сором’язливим і невпевненим в собі чоловіком. Але його доброта та щира людяність не могла залишитися непоміченою, він світла людина. Я відразу звернула на нього увагу. Я відчула, що кохаю саме цю людину.

Коли ми з Русланом почали зустрічатися, він став відразу змінюватися в кращий бік. У ньому з’явилася мужність і впевненість в собі. З ним мені було так добре, легко і спокійно, що я була впевнена в нашому щасливому спільному майбутньому. Коли він запропонував мені вийти за нього заміж, то я була на сьомому небі від щастя, адже вже тоді зрозуміла, що це порядна, добра та надійна людина. Я дуже раділа, що матиму хорошого чоловіка, адже це, напевно, головне в житті жінки.

Познайомившись з його батьками, я побачила, що вони геть байдужі до свого сина. Їх емоції були настільки холодними, що це викликало у мене обурення. Але, чужа сім’я – темний ліс. Сподівалася, що в майбутньому вони змінять своє ставлення до рідного сина.

Після народження наших дітей, онуків батьків мого чоловіка, я так і не побачила змін в кращу сторону до нас моїх свекрів. Всі зустрічі проходили дуже коротко. Свекри завжди поспішали в гості до дочки, тому забігали до нас на пару хвилин мимохідь, і швиденько йшли по своїх справах.

Я ж сподівалася, що коли діти наші трохи підростуть, то бабуся і дідусь змінять своє ставлення до онуків. Адже люблять вони дітей своєї доньки, і наших ніби як повинні любити, адже вони всі їхні внуки, однакові повністю. Але як же я знову помилилася. Діти підростають, а свекри все біжать і біжать до дочки.

Перед Новим роком ми батьків чоловіка та його сестру з сім’єю запросили до себе додому в гості, відсвяткувати святкову ніч. Я хотіла зблизити всіх рідних людей. Спочатку вони погодилися. Навіть сестра пообіцяла прийти з сім’єю. Я була дуже рада тому, що нарешті з найріднішими людьми мого чоловіка у нас будуть хороші стосунки. А чоловік так взагалі сяяв від радості. Ми стали продумувати меню на свято.

Але напередодні Нового року нам рідні мого чоловіка повідомили, що у них не виходить, тому, що дочка занедужала, і вони підуть до неї зустрічати Новий рік. У мене і руки опустилися від таких новин. Не знала, як розповісти про це коханому Руслану. Адже він більше за всіх старався все зробити, як можна краще.

Почувши, що все зіпсувалося, чоловік приховав це розчарування. Але я дуже добре його знаю і все бачу. Ми вирішили влаштувати собі і дітям відмінний вечір, всупереч всім цим неприємностям, які завдали нам рідні люди.

Свято вийшло на славу. Діти були в захваті. А ми з чоловіком зрозуміли, що не потрібно ні на кого розраховувати в цьому житті. Якщо дорослі люди самостійно не розуміють, що роблять власній дитині неприємно, тільки тому, що приділяють йому занадто мало уваги, то тут нічим не допоможеш.

Мені зараз лише одне цікаво: якщо вони стануть зовсім старі, чи буде їхня дочка також за ними доглядати, як вони зараз доглядають над нею

? Чи лише тоді вони, на старості, згадають, що у них є син, невістка та діти з синової сторони? Вони теж ще будуть потребувати колись нашої уваги, але, чесно кажучи, я поки ще не знаю, як тоді вчиню з ними.

Джерело