За місяць до весілля наречений вирішив познайомити мене з сином від першого шлюбу. Хлопчику чотирнадцять років. Як розповідав про нього Артем: добрий, вихований, самостійний молодий чоловік.

Приїхав Гриша в нас в п’ятницю ввечері, повинен був переночувати, а в суботу ввечері виїхати до матері.

Я приготувала вечерю, постелила гостеві диван у вітальні, приготувала планшет, щоб йому було чим зайнятися. Вечір пройшов більш-менш добре: новина про одруження тата Гриша прийняв адекватно. Він навіть поділився своєю думкою:

– Тату, а вона красива. Вітаю.

Проблеми почалися в суботу вранці, коли Артема викликали на роботу.

На сніданок я зробила омлет, поставила на стіл чашки з чаєм і тарілку з бутербродами, покликала Гришу снідати.

– Ти огидно готуєш, я це їсти не буду, – приголомшив мене син чоловіка.

– Ну … – розгубилася я, – ти можеш сам собі що-небудь приготувати. Холодильник в твоєму розпорядженні.

– Робити мені нема чого. Я вже піцу замовив.

Він уткнувся в планшет, вставив у вуха навушники і зробив вигляд, що мене поруч немає. Ну добре, хай буде піца, вирішила я і пішла снідати.

Кур’єр приїхав хвилин через тридцять-сорок. Я почула звук дверей, Гриша з кур’єром перекинулися парою фраз в передпокої. Я тільки зібралася вийти, щоб оплатити замовлення …

– Ей, 200 гривень принеси! – крик на всю квартиру застав мене зненацька.

Я застигла на місці, не повіривши своїм вухам.

– Ти що, глуха? – Гриша штовхнув двері в кімнату так, що вони з гуркотом вдарилися об край ліжка.

– Вийшов звідси! – скипіла я. – З матір’ю так будеш розмовляти!

– Грошей дай! Глуха, ще й тупа.

Мене затрясло. Нічого собі, вихований молодий чоловік. Я вирішила, що грошей не дам, закрила двері перед його носом і підперла їх спиною. Він в них вдарив, вилаявся, знову почав вимагати гроші. Мовляв, його батько їх заробляє, тому я повинна на першу вимогу відкривати гаманець.

Я подзвонила Артему, коротко все пояснила і сказала, щоб через десять хвилин Гриша покинув мою квартиру:

– Дзвони йому, лети додому і сам виганяй, мені без різниці. Я це хамло малолітнє в своїй квартирі терпіти не збираюся!

Кур’єр пішов, Гриша вгамувався. Мені було страшно вийти з кімнати, син чоловіка – лось з мене ростом.

Артем примчав через півгодини. Була влаштована очна ставка.

Підсумок: я – скнара, що не дала голодній дитині жалюгідні 200 гривень.

– Ти взагалі розумієш, що твій син мене образив? – я намагалася достукатися до нареченого.

– Ти старша, повинна бути терплячою. Гриша – підліток, у нього перехідний вік. Вони всі такі різкі і нетерплячі, – Артем вжився в роль адвоката. – У мене є пропозиція: ми зараз всі заспокоїмося, ще раз замовимо піцу, сядемо за стіл, поїмо, поговоримо.

Я зрозуміла, що мій бік Артем не займе. Послалася на хвору голову і відмовилася від його пропозиції.

Гриша виїхав увечері, випросивши планшет. Це я потім дізналася, коли його вдома не знайшла. Артем віддав синові мою річ!

Вишенькою на торті став недільний дзвінок Гриші. Артем довго з ним розмовляв, мотаючи кола по вітальні. Потім він підійшов до мене.

– Гриша з матір’ю посварився, не хоче з нею жити. Може …

– Не може! Ноги його більше тут не буде.

– Добре. Тоді я зніму квартиру і буду жити з сином.

– Хай щастить!

Після цієї розмови Артем кудись поїхав.

Найцікавіше, що раніше Гриша не особливо хотів спілкуватися з батьком. Так, Артем платить аліменти, іноді додатково дає гроші на прохання колишньої. Але з Грицем вони бачилися дуже рідко. А тут така активність на тлі прийдешнього весілля. Явно не просто так. Хоча мені вже плювати.

Увечері Артем приїхав за речами.

– Якщо ти ще не здогадалася, повідомляю: весілля не буде. Мені не потрібна така дружина.

– Добре, – кивнула я, подумки дякуючи своїй звичці робити все в останній момент: єдине, що ми встигли підготувати до весілля, це купити кільця.

Наречений пішов. Через тиждень прийшов миритися. Гриша не став з ним жити, вважав за краще суспільство матері. Я не пробачила. Мій чоловік повинен стояти за мене горою.

Наступного разу на першому ж побаченні я обов’язково поставлю питання:

– А у тебе діти є?

Якщо відповідь буде позитивною, то я відразу встану і піду. Спасибі, не треба мені такого щастя.

Планшет, до речі, мені так ніхто і не повернув.

Джерело