Я прочитала багато історій і чула, як друзі та колеги говорять про “маму” (свекруху). Мені це завжди здавалося смішним, бо я думала, що кожен щось додумає, щоб результат був якомога яскравішим. Я була переконана, що жодна така людина, “свекруха” – насправді не може існувати.

Але зараз мене не покидає думка, чи не потрапила я саме на таку свекруху?

У мене є хлопець, ми ще не живемо разом, але бачимось дуже часто. Роману 27 років, мені 25. Ми зустрічаємося близько трьох місяців, і я повинна сказати, що ми дійсно дуже добре розуміємо один одного. Але одне мене трохи дивує. Його залежність від сім’ї.

Вже два роки він живе окремо у своїй квартирі, яку йому заповіла бабуся, що я вважаю плюсом. Хлопець його віку, який живе в дитячій кімнаті в квартирі своїх батьків, здався б мені підозрілим.

Але самостійне життя Романа – це лише одна сторона медалі. Він незалежний лише з вигляду. Насправді все так: мама Романа раз на тиждень ходить прибирати його квартиру, забирає брудний одяг, а через тиждень приносить випраний та випрасований.

Вона дбає про те, щоб у нього завжди були основні продукти, застеляє ліжко, часто навідується з повною каструлею борщу, та наліпленими варениками… Крім того, Роман ходить на обід до батьків кожної суботи та неділі.

Я вважаю це дивним. Я також живу одна, у мене прекрасні стосунки з батьками, але основні життєві потреби я вирішую без їхньої допомоги. Раз, два рази на місяць, я приїжджаю до них в гості. Ми мило спілкуємось і все. Мама навіть не думає мені чимось таким допомагати, адже розуміє, що я вже доросла і самостійна людина.

Можливо у моїй ситуації все так, бо в мене є ще молодший братик, яким батьки й зайняті, а ось Роман єдина дитина у сім’ї, але мене така поведінка лякає. Боюсь, що моя майбутня свекруха буде саме такою, як у всіх поганих історіях про життя.

Однак ставлення матері Романа та той факт, що він, природно, приймає це і йому здається це нормальним, мене дивує. Я кілька разів говорила з ним на цю тему, і він не бачить у цьому нічого поганого.

Я цього не розумію. Він дорослий, працює на досить важливій посаді, він точно не є якимись мамієм, який не в змозі доглядати за собою. Йому, мабуть, комфортніше, і його мати, замість того, щоб син подорослішав, стрибає навколо нього.

Я не хочу робити поспішних висновків. Зрештою – ми ще не живемо разом і ще нічого подібного не маємо. Ми знаємо одне одного недовго. Але навіть незважаючи на це, мене зацікавила б думка читачів.

Така мамина опіка, це нормально? Чи немає в ній небезпеки, що колись у майбутньому, коли ми будемо разом, його мати буде вмішуватись в наше життя, а Роман не побачить у цьому нічого поганого, бо, як він часто каже: Вона дуже добра.

Джерело