Мені нещодавно виповнилося 60 років. Дружина від мене молодша всього на три роки, син наш давно одружився та створив свою сім’ю. Пригадую, що коли син переїхав, у нас чомусь з’явилося якесь незрозуміле відчуття втрати. Я гадав, що ми тепер будемо мати час на те, щоб побути удвох та знову запалити вогник між нами.

Я запропонував своїй дружині купити невеличкий будиночок зі містом, там оселитися та насолоджуватися життям, але вона у мене міська пані, переїжджати не захотіла.

Звичайно, що дачу купити вона не забороняла, говорила мені, що буде приїжджати туди влітку. Але на жаль, не так сталося, як я очікував. Господарство та город у неї викликали лише роздратування.

Все літо вона майже не виходила з будинку, лише переглядала серіали та різноманітні шоу. Допомагати мені вона теж не особливо хотіла, повторювала, що приїхала сюди відпочити Ось так ми й перестали спілкуватися…

На вулиці стояла осінь, ми повернулися з дружиною назад в місто. Тут я не знаходив собі місця, якась туга охопила мене. Дружина туди їздити більше не хотіла, я не звинувачую її, у неї тут подруги та комфорт. Звичайно, що я вмовляв її поїхати зі мною та пожити ще трішки там, все-таки природа та свіже повітря…

Не витримавши мого похмурого настрою, одного разу вона крикнула: «Сам їдь і живи там скільки влізе». Ну я зібрав речі і поїхав. Дружина телефонувала мені, але так і жодного разу не навідалася. Мені тут було дуже затишно, я ніколи раніше не міг подумати, що моя душа буде радіти.

І ось, я влюбився…

Поряд з нами живе красива сусідка, жінка 50 років, вона давно втратила чоловіка. Відчув, що закохався в неї як хлопчисько. З нею можна поговорити, посміятися і навіть помовчати. При цьому, як чоловіка вона мене відкинула, бо я одружений. Це мені ще більше в ній сподобалося.

Вона завжди рада була допомогти мені, часто готувала їсти. Я ніколи не залишав її без уваги — дарував лісові квіти та різноманітні подарунки. Декілька разів говорив їй про свої наміри, але у відповідь чув лише відмову.

Пройшло вже два роки, додому я так і не повернувся. З дружиною ми майже не зідзвонюємося, стали один одному чужими. З сусідкою намагаємося не попадати на очі іншим жителям села, чутки тут розлітаються дуже швидко.

Тепер я все частіше думаю про те, що розлучитися зі своєю дружиною. Я вважаю, що моя дружина навіть не буде заперечувати, тим більше, що почуттів у мене взагалі до неї немає.

Звичайно, я трішки боюся осуду оточуючих. У нас з дружиною спільні друзі, і я боюся, що вони від мене відмовляться через розлучення. Не хочу через це все втратити довіру та повагу сина. А також, дуже боюся, що і у сусідки в селі розпочнуться проблеми. Охрестять її селяни розлучницею і життя їй тут точно не буде.

Я боюся зробити помилку. А якщо я розведуся, а потім після цього зовсім не буду щасливим? Але з іншого боку, дуже хочеться провести свою старість з коханою жінкою…

Джерело