У нас з дружиною є великий будинок, город і автомобіль. Ми вже літні люди, тому вирішили оформити все на наших дітей в рівних частках…. Але діти проти того, щоб ділити спадщину порівну, кожен з них вважає, що все має належати тільки йому. Але я хочу, щоб діти жили в мирі. Як мені цього досягнути?

Ми зі своєю дружиною досить забезпечені. Живемо у великому особняку, маємо велике подвір’я, город та автомобіль. Йдуть роки, а ми все старіємо, а тому ми вирішили, що варто переписати спадщину на дітей.

У нас їх двоє — син та донька. Обоє вони вже давно мають власні сім’ї. Син Назар колись допомагав мені на будові: щось привезти, подати, майстрам допомогти. А донька перший час з нами тут жила, поки заміж не вийшла. А зараз кожен з них мудрий, і вважає, що наш будинок належить саме комусь одному. А коли ми з дружиною сказали їм, що вирішили ділити все між ними порівну, вони обурилися.

Сажу Вам чесно, я ніколи навіть уявити собі не міг, що колись мені доведеться мати таку ситуацію. Річ у тім, що я старався виховувати своїх дітей лідерами, а саме такими людьми, які завжди прагнуть більшого. Це не є поганою рисою, адже такі риси у характері дозволятимуть їм мати більше, ніж вони собі можуть уявити.

Суть непорозуміння між сином і донькою полягає в тому, що жоден з них не здатний прийняти той факт, що йому відійде тільки 50% від спадщини. Бо бачте, обоє хочуть більше цієї частки, а тому кожен намагається навести аргументи на користь того, щоб ми переписали на нього понад 50%. Зараз у дітей з’являється справжня нездорова конкуренція!

Коли я бачу їхні непорозуміння з приводу будинку чи навіть речей, то я згадую себе з братом і розумію, що в нас такого не було. Ми ніколи не сварились з братом щодо грошей, а навпаки намагались тільки допомогти один одному у вирішенні якихось ситуацій. Для нас було важливо залишатись у хороших родинних стосунках, а не сперечатись щодо грошей та матеріальних цінностей. Але, напевно, теперішнє покоління не таке.

Мене підтримує навіть моя дружина, хоча у нас завжди були різні погляди на виховання дітей. Але ж вона теж розуміє, що діти роблять неправильно. Часом вона жартома каже, що нам просто потрібно переписати наш спадок на благодійність і тоді вони заспокояться. І подібні ідеї мені не завжди здаються смішними. Адже якщо подивитися на ситуацію об’єктивно, то це єдиний шанс їх вгамувати. Інакше вони просто не розуміють.

Якби зараз був живий мій батько, то він би миттєво щось придумав. Нам же доводиться миритися зі своєю любов’ю до них і безглуздими спробами їх суперництва. Ми досі не оформили документи, бо не знаємо, що нам робити. Якщо ми зараз оформимо спадщину порівну між дітьми, то після того, як нас не стане, вони затягають один одного по судах. А я хочу, щоб діти жили в мирі.

Джерело