Про те, що я нарешті бабуся, на днях дізналася від куми. Моєму щастю не було меж. Але через свій довгий язик не маю права провідати дитинку і потримати на руках. Я так жалію, що поводилась з дітьми таким чином. В душі розумію, що зробила б те саме на їх місці. Як правильно попросити пробачення? Підкажіть, а то серце не місці. Я ж так чекала цього дня.

Про свої вчинки мені соромно комусь навіть розказувати. Сама не розумію, що на мене таке найшло. Я знаю, що повинна попросити прощення у свого сина і його дружини за свою некоректну поведінку, але не можу. Справа в тому, що я просила, ні, навіть вимагала від них онука, а тепер мені не дають з ним бачитися. Але про все по порядку.

Мій Іванко пізня дитинка в сім’ї. Мені на той час вже було 34 роки, а чоловіку так взагалі 37. Я розуміла, що час пливе дуже швидко, і завжди старалася сказати Іванкові, щоб не довго думав з женячкою, бо я дуже хочу поняньчитись в тому житті ще внуками.

Коли Іван в 25 років повідомив, що знайшов хорошу дівчину, і в них все серйозно, моєму щастю не було меж.

Вже на наступні вихідні я благала привести цю дівчину в наш дім, щоб побачити її на власні очі.

Знайомство пройшло чудово. Згодом ми організували сватанію, і через пів року відгуляли весілля.

Вже на наступний день після святкування я почала купувати повзунки і сорочечки. Але на мої запитання, коли будуть діти, вони відповідали, що хочуть пожити для себе. Ніби того часу до шлюбу їм було мало.

Пройшов рік… Я не заспокоювалася і вже почала вимагати зробити мене бабусею. Іван сказав, що вони в процесі і самі вже замислюються про поповнення в родині. Я влаштувала допит Насті. І тоді моя невістка зізналася, що вони почали обстеження, але лікарі не розуміють, чому в них не виходить, адже двоє здорові. Я вирішила допомогти: стала шукати різних бабок для невістки. Тільки чомусь моя допомога була прийнята в штики. Але ж я хотіла як краще і робила це тільки з добра.

Пройшов ще рік… Діти в їхній родині так і не з’явилися. Я почала переживати, що моїй невістці не вдасться зробити мене бабусею.

В той час мені промайнула думка в голові: “А чи варто взагалі моєму Іванкові витрачати на таку жінку часу?”

Я навіть пішла до одної знайомої “бабки, щоб з’ясувати чи будуть в цій родині діти. Відносини між мною і моїми дітьми почали псуватися. Я так хотіла няньчити внуків, що не підбирала інколи слів.

Коли третій рік після весілля пройшов, а Настя так і не змогла виконати моє заповітне бажання, я не витримала і в розмові з нею назвала непригодною дружиною. Я це аргументувала тим, що вона не може подарувати моєму синові дитину. Тоді ми сильно посварилися, і діти сказали, щоб ноги моєї в їхньому домі не було.

Ми перестали спілкуватися. Я злилася на дітей, що вони не розуміють мене. Через пів року від куми я дізналася, що моя невістка носить під серцем дитя. Її бачили із вже не маленьким животиком.

Як вони могли навіть не повідомити мені? Тепер, коли я нарешті близька до того моменту щоб стати бабусею мене не хочуть бачити. Спочатку я злилася, була ображена на них. Потім побачила їх у магазині таких щасливих, вони вибирали коляску синього кольору. Так я зрозуміла, що у мене буде онук. Але підійти до них мені не дозволила гордість.

Зараз Настя знаходиться в лікарні. Я дізналася, що вчора на світ з’явився мій дорогоцінний онучок. Тепер я бабуся, як і хотіла. Але як мені бути?

Вони не хочуть мене бачити. Я, звичайно, розумію, що сама винна, що перегнула палицю. Але нічого вдіяти з собою не можу.

Я сильно хочу побачити онука, дізнатися, як його назвали, потримати на руках. Підкажіть, як виправити те, що я накоїла? Минулу ніч я заснути не могла, все думала і думала. Дуже сподіваюсь на вашу допомогу…

Як правильно підібрати слова?