Коли я почула, що свати збираються знову їхати до дітей в гості, то мене перетрусило. Ну тільки ж були перед новим роком?

– Так, діду! Готуйся, скоро до столиці їдемо. А що, їм можна, а нам ні. Так не буде.

Син Галини Степанівни одразу ж після весілля переїхав з дружиною до столиці. Невістка з багатої сім’ї. Після весілля свати їм квартиру купили в гарному районі. Мало того, навіть собі прикупили однокімнатну. Ну а що, гроші є, то чого б і ні. Вони коли приїжджали в гості, то там і зупинялися, щоб дітям не заважати.

Ми собі такого дозволити не можемо.

З Петром все життя живемо в селі. Господарка, город. Ось через всі ці турботи все ніяк до дітей не виберемось.

В невістки був день народження. Правда, не кругла дата – 24, але якщо свати їдуть, то і ми поїдемо, – сказала до чоловіка. – За худобою сестра моя пригляне. Не все ж на халяву молоко та сметану брати. Нехай відробляє, а то засіла в тому місті, світа Божого не бачить.

В подарунок я купила гарну постіль. Добре якраз по селу возили вчасно. Добротна така, не марля, що розлізеться після першого ж прання.

Набрали в сумку всього домашнього, та й гайнули до столиці.

Коли син нас привіз додому, свати вже там господарювали. Нас були раді бачити, принаймні, так мені здалося.

Я давай виймати з сумки всі гостинці. Там і кров’янка, і ковбаски з шинкою, тільки-тільки старий скоптив, і птиця, ще й розморозитись не встигла, вже на перший час буде, це ж своє, без хімії.

Сваха скривилася, як здобний бублик.

– Ой, пани нема ради, – подумала я, але в голос не сказала.

Невістка також одразу ж давай все з пакетів виймати. Курку під кран – мити. Пакети в смітник, бо смердять…

Потім давай скручувати й ту сумку, в якій я все привезла.

– А її то чого викидати? Вона ще добротна. Та й грошей коштує, – я не розумію такого ставлення. – Ще може коли до вас поїдемо і буде готова, не треба буде купляти.

З продуктами розібралися. Я давай подарунок невістці дарувати, а вона з таким виразом його прийняла, а ще одразу ж все перенюхала, і з пакета прямо в пральку кинула.

– Для чого та публика? – поняття не маю.

Мій Петро мовчав. Не любить він того панства, і взагалі, в міській квартирі почувається не дуже, як лишній.

Стіл вже був накритий. Ми сіли, тости, частування. Діти увімкнули нам по телевізору, як вони на Мальдівах відпочивали. Час минув швиденько. Вже й би прилягти кудись, бо ноги гудуть.

– Мамо, ми вас завеземо на другу квартиру, а завтра зранку знову до нас приїдете, щоб не тулилися всі на купу.

Мене це засмутило. Квартира ж то сватів, то чому ми повинні туди їхати, а не вони. Правда я нічого не сказала. Зібралися та й поїхали.

В столиці ми пробули ще два дні. Син повозив нас по екскурсіях. Погода тоді була чудова. Сваха в своєму репертуарі, до ресторану нас завела, все оплатила. Що мені, що Петру цього не треба, але що скажемо, так, значить так.

Ось так і з’їздили ми до сина. Думала ввечері посиджу з ним наодинці, поговорю по душам, бо рідко бачимось. Не вийшло…

Як ви вважаєте, гарна це була ідея невістки, нас поселити на іншій квартирі? Бо все мені то спокою не дає.

Джерело