Моя мама покинула мене в найтяжчий момент мого життя. Вона може, але удає, що просто не хоче допомогти. Хіба так чинять батьки щодо дітей? Як пояснити дорослій жінці, що не все в житті повинно обертатись навколо неї, що в неї є зобов’язання, які вона повинна виконувати.

Річ у тім, що я нещодавно розлучилась. За п’ять років перебування у шлюбі у мене є син, якого звісно, я забрала з собою. Щодо колишнього чоловіка, то він завжди до мене прискіпувався, не давав грошей на мій розвиток і взагалі був дуже жадібним. Я вдома могла прибрати кілька разів у тиждень, але переважно я винаймала клінінгову компанію, яка прибирала мені. Чоловік сказав, що я марнотратка і окрім своїх салонів більше нічого не бачу.

Так і розлучились ми. Добре, що моя мама має квартиру у Києві і я не залишились на вулиці. До слова, мама вже 15 років в Італії на заробітках. Так, як одна дитина в неї, то всі гроші йшли на мене. Так, мама дала мені вищу освіту і забезпечувала мене до мого одруження.

Коли я переїхала з сином у мамину квартиру, то звичайно почала шукати роботу. За спеціальності я ні дня не працювала, тому почала шукати вже все можливе. Поки я шукала роботу, то подзвонила мамі і повідомила її про те, що розлучилась і мені треба гроші. Я ще хотіла зробити в маминій квартирі новий ремонт і записатись на фітнес.

Вона сказала, що не має зайвих коштів на мене, бо облаштовує житло в Італії, адже знайшла собі нового чоловіка, а з роботи звільнилась. Тобто взагалі вона мені навіть сто євро не може на продукти передати. Я очманіла. Одразу зібрала речі і подалась назад до чоловіка, але він погодився прийняти лиш сина, а не мене. Тобто? А я?

Тепер я не знаю, що мені робити. Я вже не маю грошей, чоловік мене назад не приймає і з роботою складно, зате мама собі знайшла чоловіка і живе в своїй Італії щасливо. Спробувала ще раз їй подзвонити і нагадати, що я її дитина. Та вона здатна лиш поради давати, а допомогти у таку скрутну хвилину не захотіла.

Джерело