Мені 29 років і я мама двох діточок: маю донечку та синочка. У декреті я вже 5 років і весь цей час єдиним годувальником у родині є мій чоловік, Степан.

Живемо ми в невеликому місті, з досить таки маленькими зарплатами, і зараз у нас таки проблематично знайти якийсь хороший підробіток або більш високооплачуване робоче місце. Хоча мій Степан приносить всю зарплату в будинок до копійки, для родини цих грошей завжди виявляється мало.

Ми живемо, як то кажуть, від зарплати, до зарплати.

Я багато років не купувала собі красиві речі, не кажучи вже про похід у ресторан або якусь поїздку у відпустку, чи хоч раз на рік до морі в Одесу.

Для мене купити косметику по акції – це вже велика удача. Мій Степан працює з одним вихідним в тиждень і постійно ходить втомлений і незадоволеним. З дітьми не допомагає вдома мені взагалі – може тільки зробити зауваження, коли вони негарно себе ведуть.

Все, що нам виходить заощадити і відкласти, рано чи пізно витрачається на іграшки для дітей, походи по фахівцях або нові речі для них.

Я намагалася якийсь час працювати на дому – закінчила курси з макіяжу і зачісок, але діти завжди заважали мені працювати, коли люди приходили до нас додому, і мені довелося цю справу залишити.

Найприкріше в цій ситуації те, що моя мама дуже добре знає про те, яке у нас важке матеріальне становище і повністю це ігнорує.

Все, що внуки від неї бачать – це подарунки-дрібнички, які й не особливо потрібні їм і солодощі до чаю, а я вважаю, що мама краще б принесла нам продуктів. Вона тільки кілька разів допомагала нам: оплатила коляску, після народження другої дитини, і допомогла зробити простенький ремонт в квартирі.

Єдина реакція мами на всі мої скарги: «Ти знала на що йшла. Мені, свого часу, теж було важко тягнути та ростити трьох дітей».

Вона вважає, що я не хочу працювати, раз не можемо з Степаном впоратися з двома дітьми. Каже, що я весь час відпочиваю, що при бажанні я могла б віддати дітей в садок.

Але найбільше мені не подобається те, що мама постійно докоряє мені у виборі чоловіка – мовляв, у нього навіть вищої освіти немає, і вона знала, що він безперспективний працівник, який багато не заробить ніколи і не зможе сам утримувати свою родину.

Крім цього, коли я чекала вже другу дитину, то моя мама мало не щодня запитувала мене, чи нам це потрібно, щоб я добре подумала. Говорила, що якщо я після першої дитини повернуся на роботу, то жити нам буде легше.

Я розумію, що частка правди в її словах є – у нас дійсно завжди було не дуже хороше фінансове становище, але ж люди і в гірших ситуаціях ростять діток.

Моя мама витрачає всі свої гроші на відпустки, покупки для себе, відпочинок, а іноді навіть на косметичні процедури. З іншими онуками ситуація така ж – вони від неї отримують тільки якісь іграшки і квитки на розваги, але мої брати більш забезпечені і їх сім’ї маминої допомоги не потребують.

Я не розумію, як можна не допомагати своїй рідній дочці, яка знаходиться у досить непростій ситуації, і як можна в її віці так бездумно спускати великі суми на дрібниці. Невже вона не розуміє, що коли у неї почнуться проблеми на старості років, брати і їхні дружини навряд чи стануть сидіти з нею і допомагати мамі доведеться саме мені?

А от я тепер вже сама не знаю, чи буду я доглядати свою маму на схилі літ.

Джерело