Днями на подвір’я Івана Петровича прийшов брат, чим дуже його здивував, адже з’являвся він доволі рідко, хоч і жив у сусідньому місті.

– Привіт, ти чому без попередження? Моя б наготувала чогось смачного, – привітався з братом Іван.

– Та я у справі приїхав, на кілька годин і відразу на автобус.

– Щось трапилося?

– Загалом, тягнути довго не буду, позич мені грошей. Повернути постараюся швидко – якось непевно сказав брат.

– Ой, ти зовсім невчасно. А скільки потрібно?

– Чому не вчасно? 40 тисяч думаю вистачить.

– Ти мабуть забув, що я дочку заміж видаю скоро. Самому грошей бракує. Та й навіщо тобі така величезна сума?

Брат проігнорував запитання і про щось задумався.

– Весілля скромніше не можеш зробити? Мені просто терміново потрібні гроші,- нарешті заговорив він.

– Вибач, рідненький, не можу. Це моя єдина дочка. Ти краще скажи навіщо тобі?

Але брат на це питання так і не відповів. Образився і почав бурчати. З таким невдоволеним обличчям швидко попрощався і пішов.

Вночі Іванові спалося погано. Ніяк не міг заспокоїти свою совість. “Може йому на лікування гроші потрібні, а боїться зізнатися?”, – в голові крутилися вже різні думки.

На наступний день вирішив сам поїхати до брата і все дізнатися.

“Якщо, дійсно, щось серйозне, то я дам йому гроші, а на весілля гроші знайдуться”, – повідомив він дружині своє рішення і пішов збиратися.

Вдома брата не застав, той поїхав на риболовлю з ночівлею. Зате залишилася його дружина.

– Може хоч ти мені розкажеш в чому справа? – запитав.

Та, хоч неохоче, але все розповіла. Виявляється вони взяли в кредит телевізор за 26 тисяч гривень і ще купу дрібної техніки на значну суму.

– Ми з твоїм братом потрапили під скорочення і вже два місяці сидимо без роботи. У нас немає грошей на оплату кредиту, моєї допомоги по безробіттю вистачає тільки на їжу,- дружина брата щось продовжувала говорити, але Іван Петрович вже не слухав.

“Замість того, щоб шукати роботу, вони телевізор дивляться та на рибалки їздять” – подумав він.

– Розбирайтесь зі своїми боргами самі – перебив він дружину брата і поїхав додому.

Я розумію, що життя коротке і хочеться жити в своє задоволення, але й мізки потрібно підключати хоч іноді! Чому я маю робити своїй єдиній дочці скромніше весілля, допомагаючи людям, які явно від скромності у покупках відмовилися?

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!