– Інна, чому ти не хочеш залишити цю дитину?

– Його батько мене зрадив Ірино Юріївно, я зовсім одна, що я зможу дати малюкові, якщо мені ніде жити і не мають що їсти…

– Мені 40 і колись я говорила те ж саме, а тепер у мене все добре, тільки дітей вже ніколи не буде…

***

Двадцять років тому молоденька Іра приїхала до столиці вступати до медичного інституту, дівчина вирішила піти по стопах батьків, мама у неї була прикладом для наслідування, вона лікувала людей, вона була незамінною в своїй поліклініці, її любили всі починаючи від пацієнтів закінчуючи завідуючої.

Батько Ірини був хірургом, а дізнавшись, що дочка зібралася вступати до медичного, тільки підтримав її. Батьків у дівчини не стало, коли вона вчилася на третьому курсі, безглузда аварія забрала життя найдорожчих людей…

А через місяць Іру кинув її молодий чоловік, дізнавшись, що дівчина чеає дитину. Втративши найближчих людей, вона й гадки не мала про малюка, треба було здобувати фах, допомоги тепер чекати було звідки.

Через десять років Ірина Юріївна – молода і успішна лікар нарешті закохалася, чоловіка звали Анатолій, познайомилися вони на відпочинку, а потім виявили, що проживають в одному місті і живуть практично по сусідству. Закружляв  роман.

– Ірочко, ти – найкраща, що було у мене коли-небудь в житті, – як-то зізнався чоловік – виходь за мене заміж!

Жінка з радістю погодилася. Зіграли весілля, почалася сімейне життя, все було саме так, як колись Ірина собі уявляла: високооплачувана робота у обох подружжя, будинок-повна чаша, люблячий і турботливий чоловік, тільки от дітей у пари не було. Виною всьому був…, зроблений колись давно, в студентські роки.

– Ір, прийшли результати твого обстеження після проведеного лікування… дітей ти швидше за все не зможеш мати.

Жінка сіла і заплакала.

– Ірино, потрібно продовжувати, чуєш мене, – говорила завідуюча, але голос її лунав ніби з туману.

– Я більше не можу, вистачить, немає сил, ми втомилися від цих нескінченних аналізів, обстежень, раз не дано, значить так тому і бути…

– Даремно ти руки опускаєш, ти ще молода, давай так, візьми відпустку, поїдьте з Анатолієм відпочиньте, а там видно буде…

Так Ірина і поступила, але поїхала одна, чоловік послався на невідкладні справи напередодні вильоту…

Вона повернулася через два тижні в похмурий, дощовий листопад. Ірину зустрів спорожнілий будинок і записка від чоловіка, в якій він сповістив її про те, що пішов до іншої.

«Бажаю щастя, на розлучення подам сама!» – написала вона в смс, закрила очі і заплакала.

…Робота допомогла забутися, кінець листопада був особливо багатий до роботи, Ірина раділа разом зі своїми пацієнтками і лише зрідка давала волю сльозам, зазвичай це бувало у вихідні, які тепер вона проводила зовсім одна.

Інна прийшла на прийом на початку грудня, молода двадцятирічна дівчина плакала сидячи у неї в кабінеті… Як же вона нагадала Ірині її саму, ту молоденьку студентку вищих медичних навчальних закладів, якби вона знала, до чого все в підсумку приведе…

– Послухай мене, Інно, поговори зі своїм молодим чоловіком ще раз!

– Добре… я спробую, – тихо сказала дівчина і вийшла з кабінету.

На наступний ранок Іра зіткнулася з Інною біля входу в лікарню, біля її ніг стояла велика дорожня сумка.

– Допоможіть будь ласка, мені не куди йти, Артем вигнав мене.

Що ж, йдемо до мене, я теж одна, разом нам буде куди веселіше…

З появою Інни в спорожнілому будинку стало тепліше і затишніше, через сім місяців у дівчини народилася дочка Юлія. Ірина буквально на очах розцвіла, тепер вона перестала боятися самотності, щовечора поспішала додому, адже там її з нетерпінням чекали два вже таких рідних людини.

Згодом Інна вийшла заміж і народила ще двох синів, але долі цих двох жінок один раз переплетені вже ніколи не розходилися.

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

Джерело