На початку літа мені зателефонувала моя донька в Італію і сказала, що планує робити весілля. Я дуже зраділа такій новині. Уляні виповнилося вже 27 років, то ж я давно просила у Бога, щоб вона мала добру долю. Я все своє життя тільки заради неї тут і працюю.

На заробітках я вже 13 років. Свою донечку я залишила на виховання матері, бо ледве зводили кінці з кінцями. Останньою краплею стало те, що нас запросили на весілля. Там я випадково підслухала розмову, в якій Одарка, найбільша пліткарка на селі, висміювала моє бідне вбрання.

Я розуміла, що моя сукня була не нова, але зате охайна. Я завжди вважала, що важливо прийти на весілля та розділити щастя людей. Гроші на одяг нехай витрачають ті, у кого вони є. Ми з чоловіком жили досить бідно, я працювала одна, а він не міг знайти роботу, бо полюбляв оковиту.

Одарка позбирала навколо себе декілька таких же цікавих жінок, як і вона сама, і спочатку взялася висміювати мого чоловіка, а далі перейшла вже й до моєї хати. Говорила, що моя хата давно потребує капітального ремонту, і що нас з чоловіком не можна назвати господарями.

З весілля я повернулася зовсім іншою людиною. Вирішила, що потрібно своє життя кардинально змінювати. Зранку сказала чоловікові, що хочу з ним розлучитися. А потім зателефонувала своїй подрузі, яка вже давно жила в Італії, і попросила, щоб знайшла мені роботу.

Через три місяці я вже гуляла Римом. Спочатку було досить важко освоїтися та привикнути до іншої культури, але я втягнулася. Слова Одарки мені запам’яталися на все життя. Зараз у мене найкращий будинок у селі. Кожного місяця я справно відправляю гроші додому.

Коли моя донька підросла, то вже взяла управління у свої руки. Я не погано справлялася, але не переставала мріяти про те, коли ж моя донька буде мати свою власну сім’ю.

Новина про заміжжя доньки мене дуже потішила. Я тільки поставила їй одне запитання, хто буде моїм зятем і тут донька мене ошелешила, що сватається до неї син Одарки, тієї жінки, яка колись мене привселюдно обговорювала.

Мені це дуже не сподобалося, але я не стала їй перечити. Я пообіцяла донці, що приїду на свята та влаштуємо сватання. Подумала, що діти не повинні відповідати за вчинки своїх батьків.

Коли я приїхала в село, то зрозуміла, що Одарка не змінилася. Вона так і залишилася зверхньою та пихатою жінкою. За столом ми почали обговорювати майбутнє весілля. Моя майбутня сваха вважає, що платити за нього маю я, оскільки добре заробляю в Італії. І взагалі, якби не її син, сиділа б моя Уляна і далі в дівках.

У мене залишився осад після її слів. Виходить, що я працювала стільки років поспіль тільки для того, щоб забезпечити Одарчиному синові сите майбутнє? Згадала Одарка і про машину — натякнула, що майбутньому зятеві вона точно пригодиться.

Зараз ми починаємо готуватися до весілля. Сторона нареченого нам зовсім не допомагає. Всі витрати оплачую я. Донька лише телефонує мені, і каже, скільки потрібно грошей, а я висилаю. Уляна щаслива, а я щось її радості не можу зрозуміти. З таким чоловік вона точно не буде мати світлого майбутнього. Але Уляна закохана і не хоче бачити правди.

Джерело