Той рік в житті Олени виявився особливо важким. Вона втратила хорошу роботу і їй довелося тимчасово підробляти в дуже маленькому магазині, щоб на щось жити. Але і там їй не пощастило: зарплату сильно затримували і грошей катастрофічно не вистачало. В результаті їй з дочкою Юлею і собакою довелося переїхати з хорошої квартири в центрі міста, в хрущовку на околиці.

Будинок, куди вони переселилися, був досить старим, але міцним. Поблизу стояли ще два будинки на кілька десятків років старше цього. Вони були давно закинуті і встигли обрости масою загадкових чуток і легенд. Місцеві жителі не могли дочекатися, коли ж їх, нарешті, знесуть. Олені ж вони, навпаки, чимось подобалися. Було в них щось таємниче, привабливе.

Особливо цікавив її той будинок, що стояв прямо навпроти. Жінка навіть хотіла якось його досліджувати, але на першому поверсі вікна були забиті міцними дошками, так що екскурсія не відбулася. Між напівзруйнованими будинками був невеликий пустир, де Олена часто гуляла зі своїм улюбленцем, ротвейлером Максом.

Якось в черговий раз прогулюючись повз цікавий для неї будинок, вона помітила, що на одному з вікон дошки лише для видимості, і їх можна без зусиль зрушити в бік. Жінка не стала втрачати таку можливість і, залишивши пса зовні, швидко пробралася в будинок. На першому поверсі панувала напівтемрява: забиті вікна пропускали мало світла. Зате на другому виявилося куди світліше і цікавіше.

Там всюди лежали свічкові недогарки, на підлозі були накреслені крейдою різні кола і загадкові символи, а уздовж однієї із стін стояли в ряд дванадцять однакових мітел. Всі вони були нові і міцні. Олена з посмішкою уявила, як на цих віничках сюди злітаються всі місцеві відьми. Хоча, звичайно, вона розуміла, що все набагато прозаїчніше. Мітли, ймовірно, були вкрадені з якогось складу з метою їх подальшого продажу, і тимчасово заховані в цьому затишному місці.

Жінка замислилася. У квартирі, де вони з дочкою тепер змушені були жити, для прибирання їй доводилося користуватися старим облізлим віником, залишеним попередніми мешканцями. У процесі використання з нього раз у раз випадали гілочки, так що шкоди від нього було більше, ніж користі. А так як грошей ледь вистачало на їжу (навіть собаку доводилося годувати макаронами і картоплею), купити новий віник Олена не могла. Так чому б не взяти одну з цих чудових мітел?

З прогулянки жінка повернулася задоволена, з новенькою мітлою в руках. В той же день вона випробувала свій трофей у справі і ретельно вимела всю квартиру. Результат перевершив всі очікування, так що Олена ще раз пораділа, що зважилася взяти мітлу. Увечері, коли дочка вже міцно спала, жінка затишно влаштувалася на дивані з цікавою книгою і собакою під боком. Час вже давно перевалив за північ, як раптом щось сталося

Олена не могла зрозуміти, що саме сталося. Здавалося, сама обстановка в кімнаті стала напруженою, немов ось-ось має щось статися. Макс насторожився прислухаючись. Олена раптово подумала, що сидить біля вікна, а прямо навпроти темніє вікно покинутого будинку. А за ним уздовж стіни стоять тільки одинадцять мітел. Одинадцять … Ця чітка думка виникла в її голові немов з нізвідки. І тут Макс тихо загарчав, не зводячи очей з вхідних дверей. Господиня глянула у вічко: за дверима було порожньо. Але поведінка пса її лякала.

Раптом він підбіг до вікна і став гарчати голосніше. Шерсть у нього на загривку піднялася дибки. І тут заплескали жалюзі, немов хтось, не перестаючи смикав за шнур, відкриваючи й закриваючи їх. Макс явно бачив когось, але Олена, як не старалася, не могла нікого розгледіти. По квартирі проносився легкий вітерець, хоча всі вікна були щільно закриті. Пролунав пронизливий телефонний дзвінок. На тому кінці дроту панувала тиша. І тут жінка подумала про доньку, яка спить у сусідній кімнаті одна.

Олена підбігла до Юлиного ліжка і з подивом виявила, що та міцно спить, хоча зазвичай прокидається від найменшого шереху. І тут в голові немов зазвучав чийсь мерзенний голос: «Просто вона не спить”. Жінка затрясла дочку. Та щось пробурмотіла і повернулася на інший бік. Олена трохи заспокоїлася і повернулася в свою кімнату. Там Макс знову почав гарчати, дивлячись то на двері, то на вікно. Жінка дістала церковну свічку і поспішно запалила її. Але та затріщала і миттєво згасла. Решта спроби запалити її ні до чого не призвели.

Олена підійшла до вікна і перед її очима знову виникли уздовж стіни одинадцять мітел. Одинадцять … А дванадцята стояла у неї в кутку. Ледве дочекавшись ранку, жінка схопила винуватицю своїх бід і пішла до закинутого будинку. Проникнувши в нього тим же шляхом, що і напередодні, вона піднялася на другий поверх і поставила злощасну мітлу в один ряд з іншими. Хоча навколо начебто нікого не було, Олена відчувала, що поруч хтось є. Вона вигукнула, сама не знаючи до кого звертається: «Подавіться своєї мітлою, раз вам вона так потрібна! Я не знаю, де на їжу грошей взяти! А ви якусь мітлу пошкодували!»

Більше нічого дивного не відбувалося. А скоро життя Олени увійшло в нормальне русло. У магазині їй якимось дивом все-таки видали зарплату. А зовсім скоро підвернулася гідна високооплачувана робота. Жінка орендувала відмінну квартиру в хорошому районі, де на багато кілометрів навколо не було жодного занедбаного будинку.