За Наталкою в лікарню приїхала двоюрідна сестра Ліза, яка була відомим та успішним художником.

— Натусь, там це, Вадим твій з якоюсь мимрею живе, але ти не переживай. На вулиці не будеш.

Наталія якраз пройшла останній курс хімієтерапії, схудла, лиса, сил взагалі не має. Ліза одягла на неї білу сукню, тому та мусила триматися на ногах, а так би хотілося просто впасти в калюжу. Зверху одягла ще й нове пальто, Ліза з усією впевненістю запевняла, що тепер в Наталії нове життя.

Дві сестри сіли в автівку, дорогою Ліза розповідала, що везе Наталію у свій будинок за містом, який придбала ще два роки тому. Правда, жити там не змогла, звикла до зручностей в місті.

— Там є продуктовий магазин, а ліки та інше, я буду тобі привозити. Час від часу буду приїжджати до тебе, якщо що — телефонуй.

Зустріла жінок на подвір’ї велика руда собака, яка одразу підбігла до Наталки.

– Цю собаку я вчора забрала з притулку, щоб тобі веселіше було. Шкода мені стало її, а так ти приглянеш. Відкликається собака на «Джоні».

Наталці подобався невеликий затишний будинок сестри, харчів Ліза накупила достатньо, ще й одяг від колишнього чоловіка привезла.

– Наталю, цій собаці не легше. Він три роки був в клітці, адже ніхто його не забирав з притулку. Тим більше він не молодий, от Джоні і має надію на тебе, що ти допоможеш повернутися до життя. І не опускай рук, все буде добре, цей дім тепер твій — я на тебе оформила. Будуть якість питання, не соромся. Прошу тебе, тільки почни ЖИТИ!

Ліза поцілувала Наталку і поїхала…

От сиділа Наталя в кріслі й проплакала цілий день, шкода було себе і своє життя. Та й собака дратувала, навіщо взагалі їй ще й вона, і так не солодко. Вже ішла спати, вся в сльозах, як згадала про Джоні. Шкода, адже погодувати треба. Накинула в миску корм й вийшла на вулицю. Собака вилизав миску, потім злизав з Наталиного обличчя солоні сльози, ліг поруч на сходинку ганку і поклав голову їй на коліна.

Вона гладила собаку й дивилася на нічне зоряне небо. Потім сама ж обійняла тварину й відчула неймовірне тепло:

– Ой, Джоні, випросив ти в мене своїми очима кашу, завтра зварю тобі з м’ясом.

Наступного дня Наталка забрала Джоні в дім, покупала, довела до ладу. Коли дивилася на себе в дзеркало, то аж лякалася, хотілося просто провалитися, а коли засинала в обіймах з собакою, то вирішувала: ладно, ще трошки поживу.

Крапку в цій історії поставила Ліза, яка приїхала через тиждень, як і обіцяла. В руках тримала коробку.

– Наталю, вчора наткнулася під’їзді на кішку бездомну, а в неї ще й двоє маленьких кошенят. Я тут корм привезла. Залишати в тебе?

Наталя подивилася на сестру й не розуміла, що відбувається. Потім Ліза вручила їй ще листочок з цифрами:

— Тут Вадим питався про тебе, хоче повернутися. Я не сказала нічого, але от його новий номер телефону. Вирішуй.

Наталя взяла кішку з коробки:

— Ти у мене будеш Муркою, пішли пити молочко.

А листочок з номером порвала й викинула в сміття.

Вам сподобалася історія?