– Знаєш, любий мій, я думала ми разом проведемо вихідні, але твоя байдужість мені набридла, йди гуляй далі зі своїми друзями – не витримала Олена.

Ну, справді. Коли чоловік просто відверто ігнорує на дружину, без вагомих підстав, це ображає. Олена так просила Олега у вихідні з’їздити до її мами в село. Там краса, чисте повітря. Можна романтично погуляти, сходити на ставок скупатися. Олена вирішила для себе, що можливо пора міняти своє життя, але для початку треба заспокоїтися і поїхати до мами, тим більше вона так скучила. За матеріалами

Олена зайшла на ринок, купила для мами продуктів, і не електричці поїхала в село. Олені стало так не по собі. Її мама просто заплакала, коли її побачила. Вона не приїжджала майже 2 роки. Так звичайно вони зідзвонювалися з мамою. Але все якісь відмовки були. А тепер Олена ще й почала розуміти причину – це Олег. Його егоїзм, вимоги завжди і всюди бути з ним. Ці дyрні походи з його друзями в більярд, сауну, тир вона просто втратила час.

Сидячи з мамою на лавочці на вулиці, вони обговорювали її колишніх подружок, які майже всі роз’їхалися, повискакували заміж.

– Мама, а ти пам’ятаєш, в нашому класі вчився Дмитро? Він якось дивно поводився. Намагався все мені портфель допомогти нести, такий милий був, напевно я йому подобалася.

– Звичайно пам’ятаю, – він постійно намагався бути до тебе ближче. – Він хотів з тобою подружиться, мені його мама розповідала, – Та тільки ти, все на Олега заглядалася. Він мені ніколи не подобався. У нього в душі порожнеча. На які теми ви взагалі могли розмовляти, не розумію? Ще й заміж вискочила.

Тим часом, піднімаючи пил стовпом по сільській вулиці гнав мотоцикл, під’їжджаючи до лавки, де сиділи Альона і її мама, мотоцикл зупинився.

– Дмитро, ти звідки такий швидкий? – крuкнула на нього Аленина мама. – Всіх курей мало не розполохав.

– Я не спеціально, Марія Петрівна, – сказав Діма, – О, привіт Олено!!! Ти яким вітром до нас в колгосп? Коровам захотіла хвости крутити?

– А ти дотепник, – пробурчала Олена, – До тебе приїхала, думала, на побачення запросиш.

Вечоріло. Марія Петрівна пішла поливати город, а Олена з Дмитром все сиділи на лавці і розмовляли. Згадували свої шкільні роки, однокласників, вчителів. Багато часу пройшло, цілих 10 років. А спогади залишилися. І так Олені стало тепло, так стало затишно. Вона Дмитра не бачила так давно, а з ним вона відчула себе щасливішою, вона вперше за багато років посміхалася.

Щиро, їй було так цікаво слухати, як Дмитро розповідав про своє сільське життя, про те як його собака вкусила, коли він заліз в чужий город за яблуками.

Розповів, що дуже був закоханий в неї, і до сих пір не одружився. Тому що не знайшов таку незвичайну і красиву як Олена. Говорив, що просто дуже щасливий сьогодні з нею бути, і запам’ятає він цю зустріч на все життя. Зізнався, правда бентежачись, що вона його перше кохання. Перше і не взаємне. Настала тяжка тиша і Дмитро запитав.

– Оленко, а поїхали я тебе покатаю, до озера з’їздимо. Ти ж там дуже любила гуляти, я там теж часто буваю, коли мені погано на душі. Мені приємне те місце, адже там ти теж намагалася  усамітнитися.

І Олена погодилася. Їй здалося, що їх зустріч сьогодні невипадкова, і далі її життя зміниться. І здається з’явилися “метелики” в живoті, а це і є наступаюча любов. З Олегом у неї такого не було. Може це дійсно наступає любов? Їй так хотілося в це вірити.