“Добридень! – рішуче привіталася незнайомка. – Я Наталія”. “І що?” – здивовано запитала Аліна. “Як? Владислав нічого не розповів? Він же обіцяв”, – сердито відповіла жінка. “Що обіцяв?” – ошелешено запитала Аліна. “Як чоловіка ділити будемо?” Якби космічний прибулець в цей момент з’явився перед Аліною, вона не була б настільки здивована, як оце почутим безцеремонним питанням…

***

Владислав схвильовано крокував по перону, тримаючи в одній руці шикарний букет троянд, а іншою мнучи сонцезахисні окуляри, що висіли на горловині теніски.

Поїзд повинен ось-ось підійти. Аліна з Настунею повертаються з Одеси. Два тижні розставання пролетіли, як одна мить. Дні, наповнені яскравими подіями, приємними моментами, відклали яскравий відбиток на зовнішності Владислава. Міцна росла фігура чоловіка, досить виразне обличчя випромінювали кожною клітинкою повне задоволення, і тільки в глибині очей затаїлася тривога.

Зашумів, наближаючись, поїзд. Владислав квапливо попрямував до четвертого вагону, на підніжці якого вже з’явилася Аліна. Чоловік, вітаючись, замахав рукою, підбіг до вагону, вхопив чемодан, подав руку дружині, що радісно посміхалася йому, поцілував її швидко в щоку і тут же підхопив на руки Настуню, яка дзвінко сміялася.

– Дівчата! Які ви засмаглі і красиві! – сміючись і собі, промовив захеканий Владислав. – З поверненням! Як відпочинок?

– Все добре! – радісно відповіла Аліна, вдивляючись в чоловіка. – Як ти тут справлявся? Не нудьгував?

– Понудбгуєш тут. Суцільні судові засідання. Зітхнути ніколи, – поскаржився чоловік.

– На рибалку, напевно, їздив? – з хитринкою запитала Аліна. – Засмаг он як. Подивися, доцю, тато засмаг майже як ми з тобою!

Дівчинка глянула на тата і закричала:

– Тату, яких я черепашок привезла! А вода в морі тепла-претепла була!

– Пішли, дівчата, додому швидше. Настуню, покажеш черепашки? – підхопив тему Владислав.

– Покажу-покажу! – закричала дочка і побігла по перону.

Вечір пройшов у клопотах. Поки милися з дороги, вечеряли, розбирали валізи, настала ніч.

Владислав, не дочекавшись Аліну, яка все клопотала в кухні, ліг в ліжко.

Нарешті, переробивши справи, що нагромадилися, дружина зайшла в спальню. Владислав тихенько сопів уві сні. Аліна полегшено зітхнула. Хоч і не бачилися два тижні, але дорога уморила її, і хотілося спокійно поспати, насолоджуючись рідною затишною постіллю.

Аліна прокинулася пізно. Чоловік уже пішов на роботу.

«Турботливий!» – солодко потягуючись, подумала жінка. – «Навіть не чула, як збирався. Розуміє, що втомилася з дороги».

Весь день вона провела в турботах. Домашніх справ накопичилося чимало. А завтра треба виходити на роботу. Однак за справами Аліна не забула приготувати смачну вечерю для чоловіка. Впоравшись з прибиранням посуду і вирішивши прилягти на хвилинку на диван відпочити, почула дзвінок у двері.

«Настя, що ключі забула?» – подумала Аліна, підходячи до дверей.

Однак, відкривши двері, побачила незнайому жінку.

– Добридень! – рішуче привіталася незнайомка. – Я Наталія.

– І що? – здивовано запитала Аліна.

– Як? Владислав нічого не розповів? Він же обіцяв, – сердито відповіла жінка.

– Що обіцяв? – ошелешено запитала Аліна.

– Як чоловіка ділити будемо?

Якби космічний прибулець в цей момент з’явився перед Аліною, вона не була б настільки здивована, як оце почутим безцеремонним питанням.

– Якого чоловіка? – намагаючись відтягнути момент здогаду, пробелькотіла вона.

– Владислава. Може, я увійду? – ні краплі не соромлячись, запропонувала Наталя.

Аліна мовчки відсунулася від дверного отвору.

Наталя, не бентежачись, увійшла в квартиру. Аліна, крізь сльози,  що набігли на очі, намагалася розглянути незнайомку. Струнка, вище середнього зросту, зі смаком одягнена, доглянута жінка. Якби не безглузда ситуація, Аліна зізналася б, що незнайомка цілком навіть нічого собі виглядає.

– Аліно, я не можу дозволити собі далі тягнути. – Наталя обернулася до неї, – Ми з Владом разом вже більше року. Він змучився вкрай. Цього разу обіцяв у всьому зізнатися тобі, відразу як повернетесь з моря. До речі, ми з ним ці два тижні провели не гірше. Спочатку гостювали у моїх батьків в Бердянську, а потім відривалися в столиці.

Виразні, красиві очі Аліни, обрамлені пухнастими віями, висловлювали крайнє здивування, а їх господиня, не в силах вимовити слово, слухала непрохану гостю.

Те, що відбувається здавалося нереальним. Абсурдом! Її Владислав, її чоловік, прекрасний батько і ця Наталья! Маячня! Не може бути!

Але в підсвідомість вже закралася змійкою думка, що змушує стискатися і майже зупинятися серце, про часті відлучення чоловіка, незаплановані відрядження, захоплюючі, як правило, вихідні.

Нервове напруження нарешті відпустило Аліну, і вона, заплакавши, присіла на диван, сховавши обличчя в долонях.

Наталя, замовкнувши, присіла поруч. Витримавши хвилини дві, вимовила:

– Аліно, все вже вирішено. Він іде від тебе. Так буде краще.

– Він знає, що ти тут? – стрепенувшись, запитала Аліна.

– Ні. Я сама вирішила прийти до тебе. Я його сьогодні не бачила, але ми домовилися, що він у всьому зізнається тобі вночі.

– Вночі він солодко спав, – гірко сказала Аліна, – або прикидався…

Ступор поступово відпускав її, і прагматичний розум почав шукати вихід з ситуації, що склалася.

– Ось що, Наталю, я подумала. Не я перша і не остання обдурена дружина. Ти ось теж самотня, напевно, була до зустрічі з Владом?

– Мого чоловіка не стало три роки тому. Я залишилася одна з двома дітьми.

– Зрозуміло. Скучила за чоловічим плечем, – гірко посміхаючись, сказала Аліна.

– Влад дуже допоміг мені. Підтримав. Це зблизило нас, – пояснила Наталія.

– Ну так. Вас зблизило, а нас? – Аліна судорожно зітхнула…

Якби хто-небудь день назад розповів Аліні, що в її житті можлива подібна ситуації, вона не повірила б. Але доля підносить уроки і подарунки кожному по заслугах. І як ми поведемо себе в обставинах, що склалися, ми теж заздалегідь не знаємо.

…Владислав, повернувшись, нарешті, до ночі додому, застав фантасмагоричну картину: в кухні мирно пили чай його дружина, дочка, Наталя і двоє її дітей.

Побачивши Владислава, всі діти кинулися до нього з криком:

– Таточко прийшов!

Очі Аліни, яка дивилася на нього в ту мить, він запам’ятав назавжди.

Дітей відправили дивитися мультики, а засідання класичного трикутника підійшло до стадії винесення рішення.

Владиславу в ультимативній формі запропонували в цей же вечір визначитися, з ким він залишається.

Того вечора він не зміг закрити за собою двері квартири.

***

… Владислав схвильовано крокував до ганку пологового будинку, тримаючи в одній руці шикарний букет троянд, а іншою притискаючи до вуха мобільник.

– Ну що, Настюшо? Скоро ви там? Дід з бабою змучилися зовсім, хочуть на внука подивитися! – почувши рідний голос в телефоні, запитав він у дочки і мимоволі озирнувся назад.

Усміхнена Аліна, поправляючи гірлянду повітряних куль, закріплених на даху машини, помахала йому рукою.

Джерело