— Ой, дівчата, була я вчора в гостях в нашої шефині! – моя найкраща подруга не помітивши мене за стелажем довірливо продовжувала.

– Якби ви бачили, що в неї в домі твориться, а діти, там навіть елементарного виховання не має. Чоловік з останніх сл все те терпить.- Далі я вже не слухала, вилетіла з свого укриття з єдиним бажанням   використовуючи матеріали

Правильно кажуть, що жодна добра справа не залишається безкарною. Та й жіночу дружбу може зруйнувати не тільки чоловік, якого не поділили, а ще багато інших речей, наприклад, та ж заздрість чи я навіть не знаю, як це назвати.

Ось і я нещодавно попрощалась зі своєю останньою найкращою подругою. Не скажу що я прям дуже щаслива від того, але й нещасною мене не назвеш! Хоча дружили ми з Ольгою багато років, ще з інституту.

Не скажу, що для мене все пройшло легко. Я навіть не очікувала, що подруга, від якої у мене не було секретів багато років, з якою ми ділилися найпотаємнішим, може ось так просто, буденно якось, зрадити і розповісти всім і кожному все те, що було сказано в надії на її розуміння і мовчання.

А все почалося з того, що Ольга розлучилася з чоловіком. Після появи дитини вона стала домогосподаркою. Чоловік заробляв достатньо, і Ольга жила в своє задоволення, за дітьми наглядала бабуся, по дому помічниця.

Ніколи Ольга не скаржилась на життя і чоловіка, аж врапт – пішов до іншої без жодних пояснень. Звичайно, я дуже їй співчувала, переживала за неї, і, коли з’ясувалося, що їй буквально нема на що жити і терміново потрібно виходити на роботу, я зробила все, щоб їй допомогти – вмовила своє начальство і влаштувала її до відділу, начальником якого я була вже кілька років.

Ольга спочатку ніяк не могла знайти спільної мови з колегами, але я порадила просто почекати, нехай пройде час. Мені, звичайно, не подобалося, що вона весь час підкреслювала наші близькі стосунки, могла без стуку і дозволу в будь-який час увійти в кабінет, або просто зібравши речі підти додому, мовляв, вона втомилася і потім доробить. Могла заглянути і сказати, що їй в магазин потрібно, і втекти, не вислухавши відповіді.

Не знаю, скільки б часу я терпіла, якби не трапилася одна неприємна історія. Я була в архіві за стелажами в пошуках потрібного документа, а тут в архів влетіла Ольга. Не помітивши мене, вона попросила у дівчат з архіву чаю, а сама, сівши зручніше, стала розповідати, що напередодні була у мене в гостях, з’їла щось, від чого тепер у неї все бoлить.

А далі пішло: і готувати я зовсім не вмію, і в мене в домі все шкереберть, і діти без нагляду, і як тільки чоловік терпить! Згадавши про чоловіка, почала безцеремонно обговорювати мої сімейні відносини, які і, правда, останнім часом ускладнилися, про що я з нею поділилася, як з близькою подругою.

Більше я вислуховувати не стала, вийшла з-за стелажа і, попросивши Ольгу зайти до мене, пішла до себе. У кабінеті, зумівши все ж зібратися з нервами, влаштовувати Ользі скандал не стала і вислуховувати її вибачення і пояснення, теж не змогла.

Запитавши, як просувається робота над звітом, я просто попередила, що ставлення до неї буде точно таким, як і до всіх інших, і нехай вона сама робить висновки, а от щодо дружби – з цієї хвилини вона може більше не вважати мене своєю подругою.

Вдома я навіть поплакала, так було прикро, але у всьому була винна лишень я одна – не можна плутати службові відносини і особисті. Нічого хорошого не виходить з цього. Але зрозуміти, як можна ось так вчинити  я до сих пір не просто не можу. І, звичайно, не пробачу Ользі це ніколи.

Тепер подруг у мене немає, навіть попліткувати  ні з ким, хоча в житті буває все і на роботі, і вдома. Але краще все в собі тримати, ніж стати предметом обговорення. Тільки ось питання виникає, а хоч раз Ольга замислювалася, про те, яку свиню мені підклала.

Ольга пропрацювала в моєму відділі ще пів року, а потім звільнилась. Ні про що розпитувати її не стала, просло підписала заяву і забула про неї. Краєм вуха від дівчат чула, що вона все ж помирилась з чоловіком.