Марія виходила заміж. Не те, щоб вперше в своєму житті. Коли тобі за сорок про це вже якось не доводиться говорити.

За матеріалами видання “Є”.

Однак її серденько так само приємно та солодко щеміло, як того дня, коли вона вперше стала під вінець. І хоча цього разу не було весільної фати, численних гостей і, власне, урочистого торжества, як такого, жінка щиро раділа цій неординарній події свого життя. Відверто кажучи, вона вже й не сподівалася ще раз стати на рушничок щастя. Два попередні шлюби Марії були, м’яко кажучи, невдалими. Через це жінка з великою пересторогою зважилася на такий важливий для себе крок. Тим паче, що обставини склалися не на її користь, і вона цим своїм вчинком викликала безліч пересудів та пліток у рідному селі…

Своє перше весілля Марія пам’ятає так чітко, наче воно відбулося вчора. Хоча, насправді, трапилося це багато років тому, коли їй тільки-но виповнилося вісімнадцять. Закохалася у першого стрічного парубка по самі вуха. Піддавшись його солодким зізнанням у коханні і клятвам вірності віддалась йому всією душею. І Степан, так звали хлопця, скористався цією довірливістю дівчини сповна. Після півроку зустрічей і побачень Марія зрозуміла, що при надії. Робити було нічого й незабаром вони побралися.

Це перше весілля запам’яталося дівчині тим, що погода видалася на диво непривітною й похмурою. Незважаючи на липень, було прохолодно і майже весь день періщив дощ. Люди за її спиною перешіптуючись пліткували, що сімейне життя у них буде рясно зрошене жіночими сльозами. Зрештою, так воно і трапилося. Доволі швидко виявилося, що Степан величезний ледацюга. Він мало дбав про власну сім’ю.

Практично не брав участі у вихованні маленького сина. Зранку йшов на роботу, а ввечері, повернувшись, просто байдикував, або десь вештався селом. Заробляв копійки, тому жили вони бідно, в злиднях, наче якісь жебраки. Не витримавши такого існування й виплакавши не одне відро сліз, Марія наважилася на розлучення. Вона прогнала свого безпутного чоловіка, ставши матір’ю-одиначкою. Хоча добре усвідомлювала, що самій вести господарство й ростити малого сина їй буде ох, як нелегко.

Та доля усміхнулась жінці. Їй вдалося влаштуватися на роботу сільським бібліотекарем, а сина віддати в дитячий садок. Так їм вдавалося долати життєві труднощі та негаразди кілька років, допоки в житті Марії не з’явився Сашко. Він був цілковитою протилежністю Степану. Кремезний, дужий, з обличчям, наче висіченим з каменю, чолов’яга не цурався роботи. Він не вмів гарно говорити, та полонив серце молодої жінки своєю життєрадісністю та веселою вдачею.

Вони познайомилися випадково у неї на роботі. Того року районне начальство вирішило підремонтувати сільську читальню і прислало майстра на всі руки – Сашка. Кілька днів, проведених разом, і Марія відчула, наскільки сильно вона прив’язалася до цього чоловіка. У нескінченних розмовах хитра молодичка непомітно випитала у Сашка чималенько подробиць з його особистого життя. Виявилося, що він розлучений. Має маленьку доньку, але не зійшовся характерами з дружиною. Тепер мешкає у старої тітки на околиці райцентру.

П’ять робочих днів пролетіли, мов на одному подиху. У п’ятницю, жінка за традицією принесла для старанного трудяги могорич: пляшку й нехитрий сільський харч на закуску. Вони хильнули по чарчині, розговорилися. Відкинувши всіляку зніяковілість, Марія відверто розповіла Сашкові про невеселі перипетії свого життя. Чоловік уважно вислухав усе, а коли жінка замовкла, підвівся, підійшов до неї, притягнув мозолистими руками її голову до себе і палко поцiлував. Того вечора Сашко так і не потрапив до себе додому, заночувавши в Марії. А незабаром і, взагалі, перебрався до неї.

Через місяць жінка вдруге вийшла заміж. Цього разу погода була цілком пристойною і новоспечена наречена щиро сподівалася на те, що тепер знайшла своє щастя. Думала, що Сашко буде достойним чоловіком для неї й батьком для її сина. До певного часу так воно і було. Сашко виявився хорошим чоловіком і відмінним господарем. Дружину свою любив, сина її відразу прийняв як свого. Доклав чимало часу та зусиль, щоб перетворити недолуге господарство жінки на багате, квітуче обійстя. Не цурався ніякої роботи, стараючись, щоб його сім’я (яка невдовзі поповнилася ще одним малям) ні в чому не відчувала потреби.

Намагався задовольнити всі примхи та бажання Марії та їхніх дітей. Здавалося, все в Марії склалося якнайкраще і життя можна було вважати щасливим і безтурботним. Та це лише було видимістю для сторонніх. Насправді, у Сашка був один великий недолік. Він виявився надзвичайно pевнивим чоловіком.

І хоча жінка ніколи не давала жодного приводу, Сашка це аж ніяк не заспокоювало. З кожним спільно прожитим роком йому було все важче і важче втримати під контролем свою емоційну натуру. Спочатку чоловік діймав дружину численними докорами та причіпками. Потім його нестримні ревнощі переросли в нескінченні сварки. Зрештою, Сашко прийшов додому напідпитку, не зумівши стримати себе, кинyвся на дружину з кyлаками.

Після цього випадку подібних ситуацій ставало більше. Звісно, на другий день були численні вибачення, обіцянки. Але жінка вже не йняла віри всьому цьому. Вона з острахом думала про те, що колись може настати кінець, і її сини залишаться сиротами. Однак доля була милосердною до Марії. Сашко вирішив податися на заробітки за кордон. Його від’їзду жінка була рада. І хоча розуміла, що справлятися з господарством і ростити уже двох дітей самій буде нелегко, проте, спокій в домі був для неї важливішим.

Із заробітків Сашко додому вже не повернувся. Деякий час надсилав зароблені гроші. Потім зник на декілька років. А коли об’явився, то тільки для того, щоб у телефонній розмові попросити її про розлучення. Мовляв, там у нього вже є супутниця життя, і він хоче оформити з нею офіційні стосунки.

Рішення чоловіка залишити їхню сім’ю було для Марії справжнім подарунком небес. Другий невдалий шлюб переконав жінку в тому, що знайти своє щастя у сімейному житті їй не судилося. Марія змирилася з думкою, що доживатиме на самоті. Вона тішила себе тим, що має двох синочків, яким може віддавати всю свою любов, ніжність та ласку. Про своє особисте щастя уже й не думала. А воно прийшло до неї, коли Марія вже й не сподівалася, у вигляді опецькуватого чолов’яги на ім’я Славко. Чоловік просто був сусідом її найкращої подруги, котра мешкала в сусідньому селі.

Марія частенько навідувалася до неї у гості, і Ганна, як справжня подруга, доклала чимало зусиль, щоб звести їх разом. Невинні Ганнині прохання до Славка про дріб’язкову допомогу саме тоді, коли приходила Марія, дозволили їм бачитися часто. Чоловік радо згоджувався підсобити одиноким жіночкам, чим міг. Якось непомітно Славко припав до душі Марії. Чоловік не був красенем, та від нього надходило стільки доброти, тепла та щирості, що жінка незчулася, як закохалася.

Незважаючи на те, що він був на десять років молодшим за неї, а у селі його вважали закоренілим холостяком, який боїться стосунків із жінками. Та Марію це вже якось мало турбувало. Просто її тягнуло до нього. А він спершу нічого не помічав. Чоловік поводився з нею, наче зі звичайною знайомою. Не звертав уваги на зніяковіння Марії, не здогадувався, що твориться в її душі. Мабуть, і Марія, і Славко ще б довго товкли воду в ступі, якби в розвиток подій не втрутилася Ганна. Наче справжня сваха, вона не могла залишити близьку подругу без допомоги. Наполеглива жіночка не могла відступитися від задуманого.

Спершу вона почала вихваляти їх одне перед одним. Марії вона щоразу торочила, який Славко роботящий та порядний чоловік. Славкові – при першій же нагоді казала, що Марія – жінка порядна, ніжна, добра й чесна. Все це, мабуть, не надто спрацювало, та знову в розвиток подій втрутилася всесильна доля.

Якоїсь днини Марія несподівано для себе відзначила, що вже деякий час нічого не чула про Славка. Виявилося, що чоловік лежить у лiкарні. Жінка наважилася з’їздити та провідати його, бо знала, що у Славка є лишень старенька мати, котра не в змозі частенько навідуватися до свого сина. Марія, не вагаючись, вирішила опікуватися хним. Возила домашні харчі, свіжі овочі та фрукти. Багато розмовляла, розповідаючи останні сільські новини, намагалася звеселити всілякими історіями. Коли Славкові настав час покидати лiкарню, сталося те, на що Марія й не сподівалася, вона глянула в схвильовані очі Славка, і все зрозуміла без слів.

Набравшись рішучості, Славко невміло роз’яснював жінці, як він у неї закохався і що не уявляє більше свого життя без неї. Він запропонував їй стати його дружиною. І вона погодилася. З лiкарні вони повернулися разом до неї. Весільна церемонія була скромною й малолюдною. Молодята запросили тільки рідних. Цілуючись зі своїм новоспеченим чоловіком, жінка дуже хотіла, щоб оце «гірко» було останньою гіркотою в її житті. Щоб Славко назавжди залишився її судженим, з яким вона пройде решту своєї стежини життя, щоб більше не було сліз, страждань і розчарувань.

Автор – Роман ОЛІЙНИК.

Фото – ілюстративне(pixabay.com).

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!