Відiбрав і пам’ять, і спадщuну.

Коли приїжджаю у рідне село, завжди цікавлюся долею сусідів, знайомих. Обмінюємося думками про нинішнє життя-буття, згадуємо колишнє… Та останнього разу всі розмови на нашому кутку звелися до теми: як і чому люди втрачають совість?

Молода сім’я з нашого села у пошуках заробітку перебралася до міста. Працьовитий, здатний до всяких ремесел Дмитро без роботи не сидів. Такою ж була і дружина Тамара — турботлива і гарна господиня, вона встигала і на роботі, і вдома. Підростав син. Та не довго мир і злагода панували в сім’ї. Затягнув Дмитра у свої тенета «зелений змій». Утратив роботу, розвіялося й сімейне щастя, хоча Тамара вірила, що чоловік виборсається.

А тут іще тяжко занeдужала мати Дмитра. Поміркувавши так і сяк, у сім’ї вирішили, що оскільки він тепер безробітний, то може разом із Дениском переїхати у село до бабусі Горпини, щоб їй допомагати.

Дмитро хоч і випивав, але про матір дбав. Удвох із сином порали город, підремонтували стареньку хатину, навели лад на подвір’ї. Тамара ж розривалася між містом і селом, приїжджаючи на вихідні, прала, прибирала, готувала, поралася біля свекрухи…

Бабуся Горпина раділа з цього, але хвалитися любила своїми старшими дітьми — багатими і хазяйновитими. Дочка жила в Києві, де мала дві квартири та дві машини, а другий син, Данило, — по сусідству, за високим парканом із написом «злий пес». Мабуть, сестра з братом так були заклопотані своїми «статками», що про матір згадували лише на Різдво й Пасху, та ще збиралися на материному обійсті в поминальні дні. Однак, дізнавшись, що у батьківській хаті оселився Дмитро із сином, почали активно виявляти «родинні почуття». Дочка навіть на якийсь час забрала неньку до столиці. Та невдовзі старенька попросилася назад у село — не ужилася з її чоловіком.

Данило ж тим часом умовив матір переписати на нього її частину хати і земельні паї, мовляв, сестра далеко, а менший брат в чарчину заглядає, тож тільки він догляне. А Дмитрові запропонував роботу у своєму господарстві та платив йому… півлітрами. Якось напідпитку Дмитро віддав братові свою долю спадщини. Данило «слізно» запевнив, що забезпечуватиме сім’ю молодшого брата зерном і м’ясом зі свого фермерського господарства.

І племінника Дениска не обділить — із хати не вижене, влаштує на роботу. Хоч у селі помічали, що немає у нього до племінника родинних почуттів, ставиться до того зверхньо. Навіть, бувало, казав сусідам, що коли батько випивоха, то й син таким виросте. Та й двоюрідні брати і сестри цуралися хлопця, мовляв, не рівня він їм. Хоча Дениса в селі любили. Привітний і чемний. Добре вчився, до роботи завзятий.

Дмитро пити не припиняв. Якось на цілий тиждень «забарився» у тенетах зеленого змія. Довелося Тамарі взяти відпустку за свій рахунок, щоб доглядати за свекрухою. Терпець їй увірвався, і коли чоловік нарешті показався на очі, поставила вимогу: або житиме по-людськи, або…

Та це на Дмитра не подіяло. Допився до того, що потрапив до лiкарні, Тамара з сином ледь його виходили. Чоловік ніби отямився, пообіцяв, що житиме тепер по-іншому. Та слова свого не дотримав… Через півроку його не стало. На прощання з братом багаті родичі «скинулися» аж по двісті гривень на поминальний обід. Брат-фермер навіть м’яса не виділив — мовляв, нині піст. Невдовзі не стало і старої Горпини…

Через півроку прийшов дядько і заявив, щоб Денис вибирався з хати, бо тепер він тут господар і на материній садибі будуватиме дім для свого сина. Порадив небожу: «Школу закінчив — іди служити», а на Тамару гнівно гаркнув: «Нічого роззявляти рота на чуже добро!».

Село гуділо від емоцій. Де це бачено, щоб рідний дядько вигнав родичів із хати, відібравши у сироти і бабусину пам’ять, і батькову спадщину. А дядько на те не зважає. Ніколи йому пусті балачки слухати, він ділом зайнятий — завозить на материне обійстя будівельні матеріали…

Автор – Сергій МОШЕНСЬКИЙ.

За матеріалами – Вербиченька.

Фото – ілюстративне(pixabay.com).

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!