“ЯКЩО ВПЕВНЕНО РУХАТИСЯ В НАПРЯМКУ СВОЄЇ МРІЇ І ДОКЛАДАТИ ЗУСИЛЛЯ ДО ТОГО, ЩОБ ЖИТИ ТИМ ЖИТТЯМ, ПРО ЯКЕ МРІЄШ, ОБОВ’ЯЗКОВО ЗУСТРІНЕШ УДАЧУ, НЕСПОДІВАНУ В ЗВИЧАЙНИЙ ЧАС”.

ГЕНРІ ДЕВІД ТОРО

І нехай ображається чи не ображається сваха за ці слова – мені байдуже, бо я з нею майже не знайома, і не маю великого бажання знайомитися ближче.

За матеріалами видання “Є”.

Маленьке, худорляве дівчатко вперше з’явилось у нашому житті років шість тому. Син привів її додому і коротко представив:

– Це моя Маринка.

Кароока тендітна дівчинка, схожа на балерину, лагідно усміхалась, хоча відчувалося, що соромиться.

– Маринка, так Маринка. Хіба мало ще буде таких Маринок? – подумалося тоді, але дівчинка сподобалася своєю безпосередністю. Відтоді Маринка частенько навідувалася до нас на вихідні, коли син приїздив із навчання додому. Вона тоді навчалась у Чернігові на зубного техніка, а Андрій – у Києві, спочатку у комерційному училищі, а потім заочно – у Київському національному торгово – економічному університеті.

Батьків Маринчиних я знала лише звіддаля, але бачила, що найбільше опікується дівчиною її бабуся – Олександра Павлівна. Марина завжди була старанною і розумною дитиною, завдяки своїй наполегливості та бажанню вчитися. Із золотою медаллю закінчила школу, із червоним дипломом – медичний коледж. Ще з дитинства мріяла стати лікарем – стоматологом. Мабуть, гени далися взнаки.

Річ у тім, що її двоюрідний дідусь по матері Анатолій, був професором медичного університету. Та от біда, коли після закінчення школи Марина вступала до цього ж університету, Анатолія не стало. Колись ця історія була на слуху в усього району. Він був медиком від Бога і всього у цьому житті досягав сам.

От і Марині доводиться самій торувати важку стежку науки. Після невдалої спроби вступити до університету на бюджет, дівчина подала документи до Чернігівського медичного коледжу, який закінчила з червоним дипломом. Пізніше вона все-таки вступила у цей медичний вуз, саме на стоматологічний факультет, однак на навчання за контрактом.

Тоді, ще до кризи, Маринчин батько працював у Києві на будівництві і планував оплачувати її навчання, а це чимала сума. Так тривало близько 1,5 року, а далі – криза. Батько втратив роботу, з’явились інші проблеми. Вже тоді їхня сім’я розпалась і двоє дітей (у Маринки ще є молодший братик) стали нікому, окрім бабусі Шури, не потрібними. Ледве змогли назбирати необхідну суму грошей, щоб оплатити до кінця другий курс навчання.

А потім – безвихідь. Тоді майже кожну родину дістала криза. На той час Андрій з Мариною жили разом, винаймали у Києві кімнату. Андрій працював, щоб утримувати обох та платити за своє навчання. Потім і Маринка теж пішла працювати. Іншого виходу не було. Благо, що у Києві, при бажанні, можна влаштуватися на роботу. І дівчина працювала то кур’єром, то презентувала якусь продукцію.

У той час Андрій закінчував свій вуз, саме писав дипломну роботу. Та от біда – без труднощів ніяк. Новенький ноутбук з усією інформацією до дипломної вкрали, які залізли до їхньої квартири. Довелося все починати спочатку. Утім, як кажуть, труднощі загартовують характер, тренують волю і рухають людину вперед. Пережили мої діти і це. Дипломну Андрій таки написав і успішно захистив.

Баба Шура дуже вже побивалася, що внучці довелося відкласти навчання, взяти академвідпустку і заробляти самій. А батькам, напевно, було байдуже, і копійкою тоді не допомогли, кожен влаштовував своє особисте життя. Пропустивши рік і заробивши за цей час кошти, щоб заплатити за третій курс Маринка із величезним бажанням і жагою до навчання знову переступила поріг свого вузу.

Пам’ятаю, із яким захопленням вона розповідала про своє навчання. Зараз мало хто з молоді так ставиться до занять, в основному, навчаються заради оцінок у заліковій. А тут зовсім інше. Я бачу, як вона прагне до знань. Тепер дівчина вже на п’ятому курсі і минулого літа у неї була практика. На базі стоматологічної клініки, що працює при університеті, студенти старшокурсники під наглядом викладачів лікують зуби і проводять протезування всім бажаючим. І мені довелось побувати у Маринки пацієнткою.

– Маринка у мене молодець, видно, що старається дівчина, – каже її досвідчений викладач Іван Миколайович. Було б добре, аби ще не поспішала після занять на роботу, а то постійно з останньої пари трохи раніше відпрошується. Я ж розумію, що треба за навчання платити, тому і відпускаю. Іншу студентку не відпустив би, а Маринку відпускаю.

Чесно кажучи, раніше, як, мабуть, і більшість недовірливих свекрух, я не була впевнена у її щирості у стосунках із сином, зі мною. Однак минув час, їх стосунки переросли у сімейні і мені дуже приємно бачити, що мої діти тепер як дві частинки одного цілого. Їм добре разом, вони вдвох долають усі труднощі, всі негаразди, планують надалі своє життя і радіють сьогоднішньому дню.

Хочу ще розповісти про безліч інших талантів моєї Маринки. Скільки живу, такої вправної рукодільниці ще не бачила. Своїми малесенькими рученятами вона творить справжні дива. Старенька швейна машинка – її найперша помічниця. Найвишуканіші строї із наймодніших журналів для цієї пари – не проблема.

Гострий розум дівчини, неабияка фантазія, вправні руки, і машинка – помічниця вже слухняно виконує вказівки своєї господині. Як на мене, то справжній шедевр – її літній сарафан із вишитими ромашками. Очей не відвести. – Не даремно, – казав Андрій, – коли цього літа відпочивали на морі, місцеві модниці частенько оглядалися, очима «фотографуючи» модний фасон.

А як вправно вона працює спицями та крючком. Рівненькі петлі, витіюваті узори та мережива – справжні рукотворні шедеври вміє і творить моя донечка. Їй замовляють не тільки подружки. Благо, що є таке диво, як Інтернет. Тут можна і свої вироби демонструвати, і замовлення приймати, і так якусь копієчку заробляти. Спитаєте, коли вона знаходить час для рукоділля? А от і знаходить. Її руки ніколи не відпочивають. Шиє у кожну вільну хвилину, плете, коли їде у метро, в електричці, у машині, навіть коли дивиться телевізор, у руках – якесь рукоділля.

Ось така у мене невістка, працьовита, розумниця й рукодільниця.

Автор – Наталія КОНОВАЛОВА.

Фото – ілюстративне(pixabay.com).

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!