Сім років тому Ірина народила прекрасного сина. Незважаючи на те, що їй ледь виповнилося вісімнадцять, вона душі не чула в дитині. Вони збиралися узаконити свої стосунки найближчим часом, та все відкладали. А через півроку трапилося непоправне, що перевернуло все її життя.

Вони з чоловіком їхали з іншого міста, де були на концерті і чоловік не впорався з керуванням. На щастя сина з ними не було, з ним няньчила свекруха, поки молоді відпочивали. Прокинувшись в лікарні, Іра насамперед запитала про чоловіка, лікар сказав, що з ним все буде добре, але зараз до нього не можна. Через два тижні Іру виписали, а чоловіка ні.

Тепер уже Іра знала, що у чоловіка пошкоджений хребет і він швидше за все не буде ходити. Проживши з чоловіком приблизно рік, Іра зрозуміла, що вона так більше жити не може і в один з днів просто вийшла в магазин, а додому вже не повернулася. Спочатку вона сильно переживала за сина, але потім звикла до думки про те, що там є свекруха, яка зможе виховати її сина як рідного.

Через кілька місяців Іра познайомилася з хлопцем, а через місяць після знайомства вони одружилися, але про сина вона не сказала.

Того дня Іра готувала святкову вечерю, у них з чоловіком сьогодні річниця весілля. У якийсь момент у двері подзвонили, відкривши двері, Іра завмерла на порозі. Перед нею стояв її колишній чоловік, який тримав за руку маленького хлопчика. – Привіт, впізнала? – запитав він.

– Привіт, – здивовано сказала Іра, – а як ти мене знайшов?

-Так в одному місті живемо, – посміхнувся Ілля, – познайомся це твій син Діма.

Іра сіла навпочіпки перед хлопчиком, подивилася на нього і спробувала обійняти. Хлопчик не захотів обійматися.

– Здрастуй, мама, – сказав Діма, – а чому ти не приходила?

– Я не могла, я не знала, – спробувала виправдатися Іра і не витримавши розплакалася.

– Добре, ми підемо, – сказав Ілля, – ось тримай мій номер телефону, якщо захочеш поспілкуватися дзвони. Увечері, коли чоловік прийшов з роботи, Іра нагодувала його вечерею, але романтичного вечора не вийшло, так як дівчина відчувала себе не в совій тарілці і весь день вона думала про покинутого сина.

– Що з тобою, Ір? – не витримавши, запитав чоловік, – ти сама на своя.

– Сьогодні мені нагадали про моє минуле, – сумно сказала Іра, – де я була дуже поганою.

– Прямо вже поганою? – посміхнувся чоловік.

– Так, я зробила найстрашніший вчинок, який тільки може зробити матір! – гірко сказала Іра.

– Матір? – здивувався чоловік, – ти мама? Чия?

– У мене є син, йому сім років і я його кинула на свекруху і колишнього чоловіка, – випалила Іра, – ось так.

– Нічого собі, – ошелешено сказав чоловік, – а чому раніше не сказала.

– Не знаю, боялася, соромно було, – сказала Іра.

– Зрозуміло, – простягнув чоловік, – на раз такі справи, треба знайомитися з твоїм сином і колишнім чоловіком, клич їх завтра в кафе. Іра полегшено зітхнула і прямо при чоловікові зателефонувала Іллі запросити його з сином в кафе. Ілля погодився. На наступний день Іра хвилювалася ще більше, але чоловік як міг підтримував її.

– Привіт, я Сергій, – представився чоловік Іри.

– Я Ілля, а це Діма, син Ірини, – сказав Ілля.

– Дуже приємно, я вас чудовий син, – сказав Сергій. Вони всі приємно провели час в кафе, просидівши там приблизно півтори години.

– Знаєте, спочатку я хотів помститися Ірі, з’явитися в її житті, дати можливість поспілкуватися з сином, а потім зникнути так само як вона, але зараз передумав. – сказав Ілля.

– А зараз? – з побоюванням і надією запитала Іра.

– А зараз я передумав, ви хороша пара, і я бачу, що ти змінилася, стала серйозніше. Не хочу сина знову матері позбавляти. Та й Дімка вчора був радий зустрічі з тобою.

У цей момент хлопчик підійшов до мами, обняв її і прошепотів: – Мамочко, я люблю тебе.

З цього моменту минуло вже два місяці, Іра абсолютно щаслива, адже тепер у неї знову був син. Хлопчик постійно приходив до них з Сергієм в гості і навіть іноді жив по кілька днів.