— Ти не забула, Маринко, що у мене за два тижні ювілей?- телефонує сестра Люба з Подільська.

— А коли я щось забувала?

— Моя рідненька, ти у мене – молодець! Красненько запрошую вас з Іваном трохи раніше, щоб час планували. А пізніше скажу, в якому ресторані і о котрій годині відзначатимемо день народження.

Марина з чоловіком на прохання сестри взяли на урочистості свою п’ятнадцятирічну внучку Настю, бо Любина внучка Ліза з нетерпінням її чекає. Дівчата змалку дружать.

РОДИННІ свята-завжди хороший привід побачитися й поспілкуватися з родичами, особливо з тими, хто далеко мешкає і зрідка приїздить. Як ось двоюрідна сестра Марини й Любові Тамара з Кишинева. Забігаючи наперед скажу, що Насті й Лізаветі вона дуже не сподобалась. Настя, коли поверталися додому, обурювалася її поведінкою : «Ця твоя сестра з Молдови, бабусю, м’яко кажучи, дивна.От ми з Лізкою насміялися з неї! Ти помітила, як вона до всіх ставилась зверхньо? Ну, прямо королева приїхала до нас! Весь час демонстративно діставала з клатча дзеркальце й милувалася собою. Щось з’їсть – і вже підфарбовує губи або носа пудрить.

Вона хто у тебе? Педагог? То хіба може собі дозволяти подібне культурна жінка?ׄА яка у неї зачіска? Гора мотлоху на голові. А як тобі її міні-спідниця? Ми з Лізою ще ніколи не бачили, щоб стара баба отак голі ноги виставляла напоказ. Ще й золота з кілограм на себе начіпляла. Ну щоб у вуха, в п’ять рядів на шиї і на кожному пальці по кілька каблучок – це вже перебір… Ні, я б не хотіла мати таку бабусю. От ти і Люба у нас найкращі!..» Марина спочатку захищала Томку. Мовляв, зовсім не стара вона баба, їй всього п’ятдесят сім, а не вісімдесят, зачіска у неї дуже дорога, кожне пасмо укладене акуратно й залаковане, що танцює вона гарно… Та у Насті свої контраргументи: « Ага, до дядька Василя як причепилася з тими танцями, то ледве відкараскався …».

Приїхали додому, а Марині не спиться. Все перед очима розфуфирена Тамара та Настюшина критика на її адресу в вухах . І нахлинули спогади…
ВОНИ навчалися в одному класі, їхні батьки-рідні брати. В Марининій родині, крім неї, є ще старші брат і сестра, Тамара – одна у своїх батьків. Марина росла скромною, доброю і чуйною. Тамара – повна протилежність. Несла себе так пихато й гордовито, що однокласники поза очі називали її егоїсткою і самозакоханою принцесою. Тамара була відмінницею. Марина теж не пасла задніх, але не любила математику, тому на медаль, як двоюрідна сестра, не претендувала.

Після закінчення педінституту Тамара отримала направлення, саме перед розвалом Союзу, до Кишинева. Три роки працювала в престижному дитсадку вихователькою, тоді призначили директором. Вийшла заміж за мужчину, двоє діток якого відвідували очолюваний нею дитсадок, а дружина загинула.Сам він був викладачем технікуму, надіявся, що ця симпатична й елегантна жінка замінить малюкам матір.

Читайте також: Мене виховувала тітка, мати моя захворіла і покинула мене. Так тяжко мені було, не вистачало мами, тітка мене зовсім не любила

Марина з Іваном побували у них в гостях. Тамара висловлювала невдоволення «цими чужими дітьми, які відбирають у неї безліч часу. Через них ніколи слідкувати за собою». Запам’яталося, як нестерпно ставилася Тамарка в присутності гостей до свого чоловіка. Сама пила коньяк, а йому не можна-алкоголіком стане. При всіх треба було зауважити, що він неправильно виделку в руці тримає, серветку впустив, бо незграбний, і т.д. Георгій терпляче мовчав на всі зауваження-повчання, але було видно, як міняється колір його обличчя. «Цей шлюб приречений,»- зробила тоді висновок, повертаючись з гостини, Марина. Так і сталося.

ЗА ДВА роки вийшла сестра заміж вдруге. Теж за вдівця, директора великого заводу. У нього підростав шестирічний син. Згодом Тамара народила йому доньку Віолетту. Коли отримали від підприємства трикімнатну квартиру-покликала Марину на оглядини. Вихвалялася двома шафами дорогого супермодного одягу, золотими прикрасами. А у всьому іншому Тамара, як і раніше, була, що називається, в своєму репертуарі. Дівчинку й хлопчика доглядала нянька. « Я- жінка, а не домашня робітниця. Я- королева!»- зухвало товкла вона весь час Михайлові. Терпів він терпів, та й набридло, запропонував розлучитися. «Діли квартиру навпіл!»- вимагала дружина.
Заможні Михайлові батьки, котрі дуже любили внучку Віолетту, придбали для неї двокімнатну квартиру з євро-ремонтом.

Тамарині батьки ( вона продала їхній будинок на малій Батьківщині й придбала в селі неподалік Кишинева) приїздили по черзі няньчити внучку, коли хворіла, влітку забирали до себе. Хороша дівчинка виросла, відповідальна. Закінчила університет. Тамара попередила: «Жениха тобі, Віолетто, обиратиму я!».

— Мамо, ти собі не можеш чоловіка знайти зі своїми примхами королеви, ще й мені хочеш долю скалічити,- плакала донька.

Проте Тамара таки домоглася свого: видала її заміж за старшого на десять років успішного бізнесмена. На щастя, Віолетта поступово закохалася в нього. Добре живуть. Їхньому синочкові майже три роки, а бабуся Тамара бачила його лише двічі – на один і два рочки. Донька запрошує, а у мами одна відповідь: «У мене тиск, я не можу». У неї й справді напружений графік життя, скаржилася Марині. Робота, фітнес-клуб, салон краси, магазини, кіно, вистави. Донька з внуком не вписуються в цей ритм, як і 90- річна матуся, котра самотньо живе в селі після смерті батька. Радіє, що внучка не забуває, продуктами забезпечує, всім необхідним.

— І в кого Тамара вдалася?- сумно сказала при зустрічі Марині. -Ми ж душу в неї вкладали, а виростили самозакохану паву.

Джерело