Мама сприйняла цей факт абсолютно спокійно, навіть як необхідну закономірність. В її родині ні в однієї жінки не було довговічних спілок. Але через кілька тижнів вона вночі випила весь запас пігулок, що були в будинку, і тихо заснула.

Вранці Маша довго і голосно будила маму. Потім абияк поснідала тим, що знайшла в холодильнику і знову повернулася, будити маму. Стомившись, заснула, притулившись до неї.

Січневий день минав дуже швидко, вже починало сутеніти, коли дівчинка відкрила очі. Вона прокинулася від холоду, натягнула сильніше на себе ковдру і щільніше притулилася до матері, але від цього їй стало ще холодніше. Ось тоді Машенька і зрозуміла, що це від матері йде такий глибокий холод.

Розпечені сльози котилися по личку дівчинки.

У передпокої відкрилися вхідні двері. Маша вихором кинулася туди, це прийшла Галя, мамина молодша сестра.

– Марічко, ти вдома. А мама, де? Дзвоню їй цілий день, чому вона слухавки не бере? Я ж хвилююся!

Маша схопила тітку за поділ шуби, різко потягнула за собою. Вона дивилася на Галю великими заплаканими очима, тикала вказівним пальцем в бік спальні, щось несамовито розповідала. Але звуків не було: широко відкривався рот, текли сльози і соплі, але звуків не було.

Стати матір’ю Галина так і не змогла, тому чоловік пішов від неї, проживши разом п’ять років. Свою племінницю вона любила щиро і віддано, можна сказати, що була їй другою мамою. Звісно, коли все сталося, Галя оформила всі опікунські документи і Машенька залишилася з нею. Вона оточила дівчинку непідробною увагою, але ніяке лікування і реабілітація протягом трьох років, так і не повернули племінниці голос.

Цієї зими морози прийшли на Водохреща, зі снігом, з справжнім, скрипучим снігом. Машенька з подружками цілий день каталися на санках в парку Шевченка, зліпили цілу снігову сім’ю, валялися в заметах і робили «ангелів».

– Все, пора додому. На тобі весь одяг вже колом стоїть від снігу, а рукавички в крижинки перетворилися. Поїхали. Ще в «Обжорку» за молоком і макаронами заїдемо, – заметушилася Галина.

Люди входили і виходили, двері відкривалися і закривалися, а рудий кіт спокійно сидів з правого боку від входу в магазин. Сидів з розумним виглядом, прикривши очі, типу йому нічого не треба, він тут просто повітрям дихає, тільки передніми лапами перебирав від холоду. Машенька підійшла до нього впритул і присіла навпочіпки. Показала Галі, щоб вона йшла сама в магазин.

– Гаразд, я швиденько все куплю, а ти звідси ні кроку!

Дівчинка повільно погладила кота, той підвівся, вигнув спину від задоволення і замурчав. Маша обхопила рудого за шию і притиснула його голову до своєї щоки. І раптом гарячі сльози потекли по щоках, а кіт став їх злизувати, чхав і злизував.

– Фу, ти, що таке робиш. Він же вуличний, брудний.

Галя схопила Машу за руку і потягла до машини. Дівчинка впиралася і намагалася вирватися, але Галина силою запхнула її на заднє сидіння і сіла за кермо. Кіт теж підійшов до машини, він дивився на Машу і нявчав.

– Так не можна, він уже мій, а я його кидаю, – шепотіла Марійка, розмазуючи сльози по склі.

– Це ти говориш? Повтори, повтори ще раз, – тремтячим голосом просила Галя.

– Ми не можемо кинути. Він замерзне і пропаде без мене! – заголосила небога прямо їй в обличчя.

Жінка вискочила з машини, схопила кота в оберемок і сіла до Марійки на заднє сидіння. Рудий від страху вп’явся кігтями в її шубу. Побачивши дівчинку, перескочив до неї на коліна, ліг і застиг.

– Хочеш цього кота, будь ласка. Так би відразу і сказала, я б давно його тобі знайшла, – щасливо посміхалася Галина.

Автор – Катерина Яковлєва. 17.01.2021. Одеса.

Фото ілюстративне.

Джерело