У сімейному житті не обійтися без суперечок і розбіжностей з найрізноманітніших питань. І це нормально, на мій погляд, якщо ці суперечки не переходять на особистості.

І зауваження подружжя один одному висловлюють. Але, якщо все життя перетворюється в одні суцільні суперечки, зауваження і дріб’язкові причіпки?

– Зустрілися ми до того, як одружитися, року півтора, – розповідає Маша, – кожен жив у своїх батьків, разом проводили час весело, романтично. Потім Максим зробив мені пропозицію і я його прийняла.

Поки подружжя готувалися до скромного весілля, Марія вже чекала дитину і до вівтаря йшла вже на 6-му тижні. Батьки з обох сторін постаралися зробити життя молодих легшим і комфортнішим, вклалися порівну і купили невелику двушку, благо, що в їхньому місті житло коштувало не астрономічно дорого, а батьки в обох були людьми діловими, хваткими.

– Стали ми жити, – каже Маша, – спочатку все начебто і нормально було. А потім почалося…

Максим почав поволі, потихеньку висловлювати невдоволення з приводу: то Маша у своїх батьків в гостях засиділася, а краще б вдома поприбиоала, то багато грошей на продукти витратила, то суп недосолила.

– Я не стерпіла, – каже Марія, – адже суп можна досолити, у батьків я просиділа рівно півтори години, а продукти купила відразу на кілька днів, а крупи і інше взяла з розрахунком на місяць. У моїй родині зроду батько до мамі не чіплявся і невдоволення не висловлював.

У батьківській родині досі зі сміхом згадують, як їв молодий чоловік перший самостійно зварений молодою дружиною борщ.

– Сидить, – розповідала мама, – їсть, мружиться навіть. Нахвалює, а я радію, сама перший раз справжній борщ нашвидкуруч. Похвалив, дякую сказав, а я потім спробувала, а після ложки до крана з водою: перцю вбухала стільки, що їсти не можна. Питаю, що ж ти не сказав? А він відповідає, мовляв, образити не хотів, ти ж намагалася!

У Маші з чоловіком все було зовсім інакше. Максим помічав будь-яку дрібницю і завжди висловлював Маші своє невдоволення, навіть, коли на світ з’явився їхній маленький син і Марія, не цілком оговталася після лікарні, щось не встигала по дому.

– Чому мої сорочки досі не попрасовані, – вимовляв Маші чоловік, – невже важко погладити? Пора, нарешті, ставати нормальною господинею.

– Дошло до того, – каже Маша, – що свекруха сама почала приходити і пропонувати свою допомогу, то погладити, то приготувати.

– Нетерплячий, – визнавала мама Максима, – весь у батька. Той теж не прощає жодного промаху. Господар. Що ж робити, треба приймати чоловіка таким, яким він є. Зате господарський, дбайливий, за ним будеш, як за кам’яною стіною. Ось я після народження Максимка навіть на роботу не стала виходити, займалася будинком і сім’єю і потреби ніколи не знала: чоловік заробляв.

Але Маша не планувала ставати домогосподаркою, навіть на роботу вийшла, ледве синові виповнилося 2 роки, благо її мама була вже на пенсії і з задоволенням присвятила себе онуку.

– Ще гірше стало, – визнає Маша, – отримувала я трохи менше Максима, але він буквально вимагав звіту за кожну витрачену копійку. Я заробляла добре, а зайвий раз волосся постригти і манікюр зробити дозволити собі не могла, не кажучи вже про обновки і косметику.

– Нігті можна вдома нафарбувати, – був упевнений Максим, – ти потратила невідомо куди скільки грошей, а для чого? Ти заміжня, перед ким тобі кокетувати з новою косметикою і модним манікюром?

Пояснення Маші і сварки з цього приводу, що не хочеться їй перетворюватися в стару в 25 років, хочеться виглядати добре для себе самої, в першу чергу, чоловіком не приймалися.

– На роботі був день народження колеги, – згадує Маша, – випили шампанського, тортик з’їли. Додому прийшла вчасно, але Максим приймати участь запах алкоголю. Такий скандал закотив! Виставляв мене мало не п’яничою, говорив, що розлучиться і відсудить у мене дитину.

Тут Маша вже не витримала, взяла сина і пішла до батьків. З Максимом пішов поговорити її тато. Допомогло ненадовго. Через місяць-другий причіпки чоловіка поновилися в повному обсязі. Свекруха радить терпіти і не приймати близько до серця: що поробиш, такий характер, а Маша змиритися не може.

– Він висловиться, – каже вона, – і знову, як нічого й не було. Може з ніжностями підійти. А у мене від такого життя вся нервова система розхитана. За 5 років спільного життя, повної сварок і невдоволення, ніяких почуттів до чоловіка вже не залишилося. Терплю тільки через дитину. Тільки боюся, що і син таким же виросте.

Марія побоюється цілком обгрунтовано. Діти чуйно вловлюють тип стосунків у сім’ї і хлопчик може цілком засвоїти таку манеру спілкування. Тим більше, що до батька він дуже прив’язаний.

– Але і терпіти, як свекруха, я ставати не збираюся, – каже дівчина, – поки тільки надумала піти від чоловіка на час. Поживу у своїх, заспокоюся, якщо зрозумію, що не хочу повертатися – буде розлучення. Ну або чудо трапитися і Максим зміниться.

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

Джерело