Минуло всього декілька років, але кар’єра Івана значно покращилася, бо він з найнижчого керівництва зріст до вищого.

Мабуть, так склалося, адже він просто обожнював те, що робить, а отримувати за це гроші — подвійна насолода.

Варто зазначити, що він ніколи не задирав ніс, а був звичайним, таким, як і до підвищення.

На роботі всі поважали , тому з радістю відгукнулися на його пропозицію відсвяткувати його ювілей у кафе.

Гуляння було чудовим.

Молодики вийшли на ґанок ресторану покурити, аж раптом він відчув, що хтось його тягне за клеху штанів.

– Дядьку, а ви не маєте щось мені дати поїсти після свого святкування?- запитав малий.

Чоловіки були шоковані

– Прожени його! Що з нього візьмеш? Звичайний жебрак! — сказав колега

Іван розчулився і вирішив, що мусить нагодувати цього малого. Завів його у кафе і замовив усе, що хотів хлопчик. Офіціантка спочатку просила вивести малого із закладу, адже він у не належному вигляді. Та за великі чайові офіціантка пообіцяла, що не помічатиме цього.

Хлопчик трішки поїв, а решту почав бережно складати у чисту торбинку.

Чоловік  запитав:

-Для чого ти збираєш їжу? Я тобі можу купити ще!

-Дядечку, дякую, але це не мені. У мене є мама і сестра. Вони вдома, голодні, бо у нас нема що їсти.

У Івана, наче все перехололо в середині.

-Хлопчику, як тебе звати?

-Ілля мене називають.

-Де ти живеш?

-За два квартали звідси. Я тут вперше, біля цього кафе.

-Ілля? Нумо я тебе відведу в магазин, ти купиш усе, що вам з сім’єю потрібно, а я це занесу тобі до домівки, домовилися?

-Дякую! — щасливо прощебетав малий.

Зайшовши до супермаркету, Ілля боявся хоча б щось класти до кошика, бо не знав, як на це відреагує його новий дорослий друг.

-Бери! Бери усе, що хочеш і скільки потрібно! — сказав Гліб.

Малий ще більше зрадів і почав набирати крупи, макарони, хліб та булочки.

-А що, шоколад не любиш? — запитав Іван.

-Люблю, дуже, але це те, без чого я можу жити. Моя сестричка вже 2 дні нічого не їла, а мама 5 днів.

-Зрозумів, тоді я сам покладу у кошик солодощі, а ти ще візьми йогуртів та молока.

У Іллі очі горіли так, наче він побачив новорічні вогники.

Коли вони вийшли із супермаркету та направилися до будинку дитини, чоловік зрозумів, що у його нового товариша велике серце, адже він так тримався за його руку, так довірився, що не відчути цього — було не можливо.

-Ось, тут я живу. — сказав Ілля.

-У цьому гуртожитку для робітників?

-Так.

Насправді, та будівля була у жахливому стані, тому чоловіка перестало дивувати те, що малий був не дуже доглянутим.

Вони постукали у двері. Іван думав, що мати Іллі буде соціально не забезпеченою, але побачив дуже красиву та молоду жінку.

Так, вона була дуже втомленою і надмірно худою, проте це додавало їй особливого шарму.

— Ілюшо, де ти був? І що ти знову вже накоїв, малий вар’ят!?

-Він нічого не зробив погано. Ось продукти, я буду радий, якщо ви це приймете і воно з користю послужить вашій сім’ї.

Жінка розплакалася і навіть не могла відповісти і слова.

Було чути, як із кімнати дитячий голос кричав: мамо, мені болить, я голодна.

-Скажіть, будь ласка, що трапилося у вашій родині? попросив розповісти.

-Річ у тім, що мій колишній чоловік вигнав мене і наших дітей на вулицю. Забрав усі гроші так банківські рахунки закрив. Його нова дружина так захотіла, а він зробив. А я що? Я все життя віддала йому, тому не змогла швидко знайти собі житло та роботу. Ось ще й Ліза, донька моя захворіла. Я вам дуже вдячна. Я обіцяю, що від зарплати віддам вам усе, за усе, що ви принесли у дім.

-Я зрозумів. За роботу і за гроші не хвилюйтеся. Все налагодиться.

Щодня чоловік приходив до тієї квартири, допомагав робити усе, що тільки можна було вигадати. Діти дуже полюбили його і навіть часом називали татом.

Чоловік зловив себе на думці, що до тієї сім’ї його тягне постійно після роботи, а у свою порожню розкішну квартиру йти взагалі не хочеться.

Зробив пропозицію руки та серця мамі Іллі.

Організували маленьке весілля і всі були щасливі.

Джерело