Мені 27 років, три роки тому я вийшла заміж. Моя мама відразу мені сказала, що жити з нами не буде, бо у нас місця мало, тому після весілля ми пішли жити до свекрухи. Вона вже кілька років вдова, сама живе у своєму заміському будинку. Там є 4 кімнати, велика веранда, кухня, ванна кімната, і до міста – машиною 20 хвилин.

Але проблема в тому, що свекруха мене не злюбила з першої секунди нашого спільного життя. Не знаю чому. Я розуміла, куди я йду, що в чужий монастир зі своїм статутом не лізуть, і що дві господині на одній кухні не уживаються. Тому я спробувала залишити все, що знала і вміла вдома і вчилася робити все так, як звикла свекруха.

Я розуміла, що вона прожила все життя за своїми правилами, і їй буде складно поступатися комусь, і я вирішила поступатися їй у всьому. Навіть борщ вона по-іншому готує. І миє підлогу по своєму. Ну нехай – я старанно вчилася від неї робити все так, як хоче вона.

Влітку я вирішила якось прибрати в літній кухні перед днем народження чоловіка, ну хоча б на один день. Вимила всі сковорідки, витерла їх і поставила в шафу (зазвичай вони брудні стоять на плиті і на столі). Прибрала старі відра, якими ніхто не користується, в сарай, дещо з непотребу викинула.

Прийшла свекруха з роботи, побачила це все і з незадоволеним виразом обличчя і важкими зітханнями почала все робити так, як було, і зіпсувала настрій моєму чоловікові. Я мовчу. Мене б за такий безлад батько б відразу вилаяв, а тут я ще й винна вийшла. Куди не глянь – ніде порядку немає! В такому дусі ми і живемо, все не те, все не так.

Тепер почала свекруха налаштовувати всіх родичів проти мене, до мене чутки доходили, яка я погана. Одного разу подзвонив у неї телефон, а він у неї гучний, все чути, і почалося бурхливе обговорення мене, так свекруха аж відскочила від мене, ось серйозно відскочила, перелякано подивилася на мене і пішла. Я мовчу.

У чоловіка є брат старший, і він теж одружений. Та інша невістка теж колись була погана, але відколи вони з нею разом не живуть, зараз – кращої просто не знайти. Доходить до смішного, коли ті у нас в гостях, свекруху не впізнати, прямо пурхає, тільки вони за поріг, все, свекруха як хмара.

Цього року на Святий вечір я знову не догодила свекрусі. Вона пішла на роботу, а я почала готувати. За нашими місцевими традиціями у нас на столі має бути 12 пісних страв, головною з яких є кутя – або пшениця, як її ще називають. Поки свекруха повернулася, я майже все приготувала, крім пампушок – цю страву свекруха мені ще і досі не довіряє.

Першою вона спробувала кутю і відразу ж сказала, що я її погано зварила, і тут же прийнялася варити пшеницю ще раз. І вареники я теж завеликі наліпила, хоча це не так, я старалася зробити гарні вареники, щоб їй вгодити. Одним словом, настрій був геть зіпсований. Я промовчала і все проковтнула, бо не хотілося псувати таке велике свято. Але я відчуваю, що більше так не витримую.

Дістала свекруха вже мене, у нас, останнім часом тільки так. І всі родичі з їх боку вже зі мною погано розмовляють. Чоловік це все бачить, але, на жаль, зробити нічого не може. Я його розумію, йому теж неприємно, адже це його мама. Власне, і я досі мовчу. Не знаю, що мені робити. З’їхати від них, поки неможливо, це нам не по кишені, поки я в декреті. Але вибрики свекрухи з кожним днем стають все нестерпнішими.

Джерело