Дівчинка сиділа на лавочці і нудьгувала. У неї було темно-каштанове волосся і великі сірі очі. Я із захватом спостерігала за нею, а потім не витримала і тихенько підсіла поруч:

– Привіт! Ти чого сумуєш? Джерело

– Я не сумую, я мрію … – відповіла дівчинка.

– А чому з хлопцями не граєш? – запитала я.

– Вони не хочуть зі мною дружити. Кажуть, що я зазнайка. А насправді я просто не хочу робити ніякі витівки, на які вони мене підбивають.

– А що ти любиш? – дівчинка з кожною хвилиною подобалася мені все більше.

– Читати дуже люблю. Але я тут вже всі книги перечитала, а нових ніхто не привозить.

– Я тобі принесу книжок. Про що ти любиш читати? – уточнила я.

– Про принцес і лицарів. – пожвавилася дівчинка.

Я була десять років заміжня. Жили ми дуже добре, не сварилися і завжди підтримували один одного. Чоловік мій був хорошою і працьовитою людиною, але Бог не дав нам дітей. І лікувалася я, і по церквах їздила … Все без результату!

Поступово ми почали віддалятися. Все частіше виникали сварки і конфлікти. І ось в один прекрасний момент мій чоловік сказав, що йде від мене в іншу сім’ю. Його нова пасія була вaгiтна і скоро повинна була наpoдити.

Мені було дуже боляче, але я з розумінням поставилася до ситуації, що виникла. Чого мені потрібно було очікувати? Що здоровий самодостатній чоловік просто так розпрощається з можливістю отримати спадкоємців? Я відпустила його без скaндалів і свaрок, швидко підписала всі документи і не тримала зла.

Через кілька місяців у колишнього чоловіка наpoдилася двійня. Я зателефонувала йому і привітала його нову сім’ю з поповненням. Він вкотре попросив вибачення, а його теперішня дружина сказала, що дуже шкодує, що так вийшло.

Часто я переглядала соціальні мережі і милувалася їх спільними фотографіями. Один раз мене застала за подібним заняттям близька подруга. Коли вона побачила, як я марную свої самотні вечори, то закотила справжній скaндал.

– Ти що взагалі очманіла? Іди ще в няньки до них запишись! Тобі свою дитину пора, а не за чужими підглядати! – Лора була категорична.

– А де ж мені «свою» взяти, якщо наpoдити не виходить? – огризнулася я, подумавши, що стати нянькою для дітей колишнього чоловіка зовсім не погана ідея.

– Знаєш, скільки хороших діток залишаються без батьків! Поки не працювала в дитбудинку, не знала про це. Приходь і вибирай будь-яку!

Лора півроку тому влаштувалася пcихoлогом в дитячий будинок. Робота була не з легких, але дівчина відмінно справлялася зі своїми обов’язками. Саме вона мені і розповіла про темноволосу Ганну, з якою ми спілкувалися кілька днів тому. Малятку було п’ять років, батьки ще ті інтелігенти. Дуже скрупульозно займалися дитиною. Їх щасливе життя обірвалося в одну хвилину …

Аня дивом вижила в авaрії, яка забрала у неї відразу двох батьків, але отримала безліч трaвм. Поступово її здоров’я стабілізувався, але пам’ять про них так і не повернулася. Родичів у дівчинки не було – потрапилa прямо в дитячий будинок.

Я зайшла в книжковий магазин і скупила половину прилавка. Дівчинка снилася мені щоночі. Я розуміла, що вже прикипіла до дитини всією душею.

– Мама, ти чого так довго? – докірливо запитала дівчинка . – Адже ти моя мама, я відразу ж це відчула.

Після таких слів мої очі наповнилися сльозами, і я почала робити все можливе, щоб забрати дитину з казенного дому. Мої батьки повністю мене підтримали. Подруга робила все залежне від неї, щоб максимально прискорити паперову тяганину.

Я буквально рахувала останні дні перебування Ані в дитячому будинку, коли всі мої прагнення були нещадно понівечені. Мене викликала до себе товста директриса і невдоволено сказала:

– Ви ж без чоловіка? Я не можу віддати дитину в неповну сім’ю! Та ще й яка пережила таку трaгeдію …

– Але ж я добре заробляю! Мені батьки будуть допомагати! Я вже і дитячу обладнала, і речі купила …

– Це звичайно дуже добре, але існують певні правила!

– Значить, якби у мене був чоловік, ви б змогли віддати мені Ганну.

– Так!

Я всю дорогу плакала. Не уявляла, як зможу дивитися в очі дитині, яка при кожній зустрічі запитувала, коли я заберу її додому. Абсолютно знесиленою я опустилася на лавочку біля під’їзду і глибоко задумалася. В такому стані мене знайшов сусід Сергій.

– Рита, ти чого? Що з очима? Чому ти плачеш? – запитав він.

Я розповіла всю свою історію. Починаючи колишнім чоловіком і закінчуючи безглуздими законами з усиновлення. Сергій не перебивав, а тільки кивав в потрібних місцях.

– Не плач! Ранок вечора мудріший! – відповів він і повів мене додому.

Батьків теж дуже засмутили новини, які я принесла з дитбудинку. Ніч пройшла неспокійно. Під ранок мене розбудив дзвінок. Хтось наполегливо торохтів мені в двері. Як виявилося, це був Сергій.

– Рит, вислухай мене! Мені дуже хочеться тобі допомогти! Ти заслуговуєш щастя! Виходь за мене заміж!

Я розгубилася від такої пропозиції. Адже мені таки не шістнадцять років, щоб кидатися до першого зустрічного. Але Сергій прекрасно зрозумів мене і уточнив:

– Я не пропоную тобі справжній шлюб. Давай укладемо його фіктивно. У тебе з’явиться довгоочікувана дочка, а я буду дуже радий, що допоміг коханій сусідці.

Батьки теж прокинулися і вийшли в передпокій. Вони підхопили ідею Сергія і розхвалили її на «ура». Трохи подумавши і я здалася …

Уже через два тижні ми забирали Анюту додому.

– Мам, а це наш тато? – запитала моя дочка.

– Ні! – випередив мене Сергій, – Але я дуже хочу ним стати для тебе.

Життя потекло в звичному руслі. Я просто кaйфyвати від ролі мами, а Сергійко все частіше засиджувався у нас. Мало того, він регулярно допомагав мені грошима, приносив продукти і купував іграшки Ганні.

В один прекрасний момент я зрозуміла, що відчуваю до чоловіка щось більше, ніж банальну дружбу. Та й він перестав приховувати свої почуття.

– Я тебе люблю! Давай ще й хлопчика усиновимо! – сказав він нарешті, з посмішкою додавши, – Заміж за мене виходити не пропоную. Ми і так з тобою розписані!

Так і зажили ми однією великою щасливою сім’єю. Хлопчик в нашу сім’ю прийшов через півроку, після пропозиції Сергія. А ще через півроку я дізналася, що вaгiтна. Тепер у нас саме така сім’я, про яку я завжди мріяла!