Повороти долі… інакше це ніяк не назвеш. Коли все нарешті закінчилося, Зоя зрозуміла, чому всі ці події відбувалися саме з нею.

В той день Артем поспішав. З того поспіху ненароком зачепив дівчину, яка йшла назустріч. За матеріалами.

– Вибачте, – промовив спересердя, та, глянувши їй в очі, раптом стрепенувся:

– Зойко, це – ти?

– Ні, я не Зоя. Я – Оля, – перелякано покосилася дівчина на незнайомця.

– Не говори дурниць, я тебе впізнав. Твоє фото – в Інтернеті й тут, в дійсності – копія… Так що, мене не обманеш… Але я зараз поспішаю, тож давай зустрінемося ввечері і про все-все поговоримо.

Олі стало так цікаво, що вона погодилася на зустріч з цим самовпевненим хлопцем. Хто він? І чого хоче від неї? Загадка та й годі.

«Він мене з кимсь переплутав. А, може, я схожа на його знайому? Видно, що так». Але симпатія до цього незнайомця брала гору, тож вони зустрілися ввечері, як було домовлено.

Артем розповідав про себе і часто повторював:

– Та про це ти, напевно, знаєш. А я про тебе не все знаю, хоч ти мені теж писала.

Оля лише усміхалася і слухала. Бо про нього зовсім нічого не знала, та й він про неї теж.

Але розмова тривала.

– Я тут вчуся на медика, – нарешті зважилася Оля.

– А-а-а. А мені ж писала, що працюєш швачкою.

– Можливо, ваша подруга дійсно – швачка. Але не я. Адже мрію рятувати хворих людей.

– Гарну професію обрала. Маєш чим пишатися. А скільки тобі ще вчитися? Якщо останній курс – давай подумаємо про наше одруження, адже знайомі вже два роки. Хоча по Інтернету, але ж – знайомі. А це вже тривалий час. Не люблю так довго комусь голову морочити. А сьогодні – ця зустріч. Я просто голову втратив. Ти, дійсно, дуже вродлива, – він взяв Олю за руку і вони глянули одне одному у вічі.

– Так, я вчуся на останньому курсі. І наша зустріч мене вразила. Як скажеш, так і будемо діяти. Хіба ж я проти? А ти як опинився у цьому місті? – Оля увійшла в роль нареченої.

– Я – у відрядженні. Викладаю в інституті. Сама розумієш: професія непогана. Та й грошенята водяться. Робота – легка. Читаю лекції студентам. До когось доходить, а комусь – нецікаво. Та мені однаково.

Наступного дня Артем поїхав, а Оля залишилася вчити медицину.

«Якусь кралю, напевно, прирівняв до мене. Але й нахаба! – сердилася дівчина. – А на вигляд симпатичний і вчений. Непогана кандидатура».

Також дівчина розмірковувала: «А хто вона, та швачка, про яку Артем говорив? Десь же вона є».

Артем увійшов в Інтернет і побачив фото Зої. Усміхнувся.

– Зоє, як тобі наша зустріч? – написав.

– Яка зустріч, Артеме? Ти про що? – не зрозуміла Зоя.

– Ти, видно, дуже закохалася в мене, що пам’ять втратила. Я обдумую дату нашого весілля, моя любове.

– Так зненацька? Я такого рішення не чекала, – схвильовано написала Зоя.

– Чому зненацька? Ти мені голову не мороч. До зустрічі.

Зоя від несподіванки не знала за що братися. Невже він, справді, про неї думає і хоче одружитися. Вона почувалася піднесено. Навіть колеги на роботі здивовано поглядали на неї. Усе вирішувалося так, як вона запланувала. Має улюблену роботу – шиє дитячий одяг. А тут ще й жених підбиває клинці. Чом не радіти?

…Весілля з Олею-Зоєю відбулося у жовтні. Артем і Оля були щасливі. У них народився хлопчик. Жили в Артема і саме там Оля познайомилася з його давньою подругою – Зоєю.

Побачила її фото в Інтернеті.

– Боже, як схожа на мене! – не повірила своїм очам.

– Ви – Зоя? – поцікавилася в дівчини.

– Так.

– А я – дружина Артема. Вибачте, що так сталося. Приїдьте. Даю вам нашу адресу. Я розповім подробиці.

– Ви – його дружина? А він обіцяв зі мною одружитися.

Усмішка зникла з дівочого лиця.

…І ось – дзвінок у двері. Відчинив Артем. Його пройняв якийсь несамовитий острах. На порозі дому стояла Зоя. Нічого не розуміючи, запитав:

– Ви до кого?

– Я до вашої дружини, Артеме. Я – Зоя, яку ви обманули і покинули.

За спиною Артема стояла Оля. Чоловік, зиркаючи то на неї, то на Зою, остовпів.

– Які схожі риси обличчя! – схопився за голову Артем. – Ви що, може, сестри?

Оля його перебила:

– Заходьте у кімнату, Зоє. Я хочу ближче познайомитися.

З їхнього спілкування з’ясувалося, що Зоя була сестрою-близнючкою Ольги, яку мама чомусь залишила у дитбудинку. А вдочерили її інші люди.

Коли Зоя і Оля стали перед своїми батьками, мати ледь втрималася на ногах, побачивши двох своїх доньок, схожих, як дві краплі води. Вона попросила вибачення в однієї з них за те, що була змушена саме так вчинити в молодості, бо не могла виховувати їх обох. А тепер рада, що в Олі з’явилася сестра.

Оля ж вибачалася перед Зоєю, що її хлопець одружився з нею. Артем ніяково опустив голову. Зоя вже не ображалася на Артема, бо раділа від того, що взнала так багато і про свою біологічну маму, і про рідну сестру.

Невдовзі Зоя вийшла заміж за Артемового брата Василя. Весілля було досить цікавим для всіх. На ньому веселилися і рідні Зоїні батьки, і прийомні, сестра Оля з племінником Тарасом. І, навіть, її «жених» – Артем, який став свідком такої непростої сімейної історії.

Оксана Кишканюк.