Мені захотілося розповісти вам цю історію, тому що є в ній щось важливе, що має почути кожен з нас. Школа для багатьох – кращий час, ми згадуємо про неї з ностальгією: перша любов, кращі друзі, безтурботні дні …

У нашому класі вчився хлопець – Максим. Цілком звичайний школяр, десь у нього виходило, а десь не дуже. Єдине, що йому давалося легко – це математика. Сам він був з бідної сім’ї, батька у нього не було, а мати працювала на двох роботах. Вона хапалася за будь-який заробіток, щоб прогодувати сім’ю.

Син шкільної прибиральниці не міг собі дозволити модний одяг і гаджети, тому Максима в класі обзивали. Друзів у нього не було.

Максим не соромився своєї матері, він часто залишався після уроків, щоб допомогти їй з прибиранням.

Він носив відра з водою і навіть мив підлогу. Спочатку всі жартували і знущалися, але потім перестали. Чи то подорослішали, чи то просто стало не цікаво, адже Максим перестав звертати увагу на образливі жарти на його адресу. Але головною проблемою Максима були відносини з нашою класною керівницею.

Віра Степанівна недолюблювала Максима

Напевно в кожній школі є такий тип вчителів, які спілкуються ласкаво і чемно з дітьми заможних батьків, а грубо і різко з дітьми простих робітників. Віра Степанівна упереджено ставилася до Максима, вона його питала кожен урок, а коли він був не готовий, то вичитувала хлопця по повній програмі.

Перед випускним вона йому перед класом таку нотацію прочитала, що навіть я запам’ятав її слова на все життя:

– Запам’ятай син прибиральниці ніколи не стане директором, а син директора ніколи не опуститься до прибиральника.

Максим тоді промовчав, а ми всі сміялися. Я б ніколи не написав цю історію, якби не те, що сталося нещодавно.

На зустрічі випускників

Максима я після школи не бачив. У соцмережах у нього було всього три фото. Минуло двадцять років після того, як ми з ним зустрічалися. Староста класу нарешті зібрала нас разом на зустрічі випускників. Звичайно ж запросили і Віру Степанівну. Вирішили святкувати в найдорожчому ресторані нашого міста.

Віра Степанівна розпитувала хто чого досяг у цьому житті. Всі розповідали про досягнення, а коли черга дійшла до Максима він відповів:

– Я, Віра Степанівна, будинки будую.

– А, будівельник, отже, – ствердно уточнила вчителька.

– Ну, щось типу того, – сказав Максим з посмішкою.

Веселощі тривали ще довго, вже коли всі зібралися додому, Максим підвівся і зробив оголошення. Він сказав, що оплачує весь банкет, а гроші нам усім повернуть. Ми почали відмовлятися, але Максим сказав, що це його ресторан і йому буде приємно зробити такий подарунок. У Віри Степанівни (та що гріха таїти не тільки у неї) відвисла щелепа.

Але і це ще не все. Максим запропонував провести вчительку додому. За нею приїхав його особистий водій на машині бізнес-класу. Найбільше мені запам’яталося її обличчя.

Пророцтво вчительки не збулося

Як виявилось потім, Максим володіє великим будівельним бізнесом, а його мати вже давно не працює. Вона живе в гарному будинку, який їй купив син.

На зустрічі випускників я побачив колишнього однокласника Максима, він домігся успіху більше за всіх нас. Але ось що мене вразило найбільше, так це його поведінка. Погодьтеся, що добившись певних результатів, він не став кричати про це на весь світ. Мужик все також скромно і наполегливо продовжує працювати.

Джерело