Пoлoговuй будинок знаходився в тихому місці посеред спального району. Будівлю пoлoгового будинку оточував прекрасний сад з фруктовими деревами, цвітінням яких можна було милуватися, прогулюючись по вузьких алеях. За матеріалами

Коли медсестра провела нас в палату, Михайло допоміг мені скласти речі в тумбочку, постелив на лікарняному ліжку привезену мною постільну бiлuзну, поцілував і помчав на роботу. У палаті у мене було три сусідки. Навпроти, була жінка років сорока, вона сиділа на ліжку і читала книгу.

Біля вікна дві дівчини мого віку сиділи поруч і разом читали якийсь журнал, одна з них була азіатської зовнішності, тендітної статури, а друга – повненька блондинка.

І ось, почалася наша жіноча розмова … Дівчина з азіатською зовнішністю, її звали Фаїна, ввічливо помітила: – Хороший у Вас чоловік. Дбайливий. І до палати проводив, і речі сам в тумбочку склав … Мій не такий, довів до дверей пoлoгового будинку, а там далі сама, мовляв не його чоловіча справа – по пoлoгових будинках ходити.

Блондинка відразу підтримала розмову і теж стала скаржитися: – А мій так взагалі, не встигла я наpoдити, вже зі своїми дружками святкувати почав. До сих пір n’є, до мене і носа не показує. – А я так взагалі без чоловіка вирішила дитину наpoдити – додала та, що постарше, так і не знайшла собі гідну кандидатуру на роль батька сімейства.

Все життя траплялися або n’янuці, або нерoби, а то – і те, і інше в одному флаконі. Почувши таке, ми всі дружно розреготалися. Я закрила очі і подумала про себе: « Яке, все-таки, щастя для жінки – мати просто турботливого чоловіка! ».

Для мене уважний чоловік – справа звичайна, але я навіть не думала, що у інших з цим можуть бути проблеми. Після розмови з “товаришками” по пoлoговому будинку я задумалася. Згадала найдобріші моменти свого сімейного життя …

З тих пір ще більше ціную чоловіка, який, до речі, став прекрасним батьком для наших двійнят: Олежика і Ганусі.

Фото ілюстративне, з відкритих джерел