Мене звуть Марина, мені 34 роки. Не заміжня (і ніколи не була), живу в Києві, маю хорошу роботу, вищу освіту і цілком собі щаслива. Правда, є одна проблема, яка не дає мені спокою: я дуже не люблю готувати
Здавалося б, у чому проблема-то? Не любиш – так і не готуй, хто ж тебе змушує? Але в тому-то і справа, що змушує. Я відчуваю постійний тиск близьких мені людей, яких чомусь дуже хвилює моє небажання стояти біля плити.
Наприклад, моя мама, яка цілком заслужено пишається своїми кулінарними талантами, витратила купу часу і нервових клітин на те, щоб долучити мене до кухарської справи.
Якщо в дитинстві діватися мені було особливо нікуди і я вимушено підпорядковувалася, то ставши дорослою, закинула цю справу, від чого зазнала величезне полегшення.
Для мене правда не проблема замовити їжу додому. Мене влаштовують ціни, мені подобається можливість вибору і я в захваті від того, що економлю величезну кількість часу, який мала б провести у плити.
Я не хочу займатися тим, що просто ненавиджу, тим більше займатися цим кожен божий день, але не можу собі цього дозволити з деяких моральних причин.
За дивною логікою моєї мами (яку я дуже люблю і поважаю, не дивлячись на нашу з нею «кулінарну війну») будь-яка жінка повинна вміти добре готувати і зобов’язана регулярно демонструвати оточуючим свою хазяйновитість.
Особливо прикро зауваження мами в дусі «ось тому від тебе мужики і збігають». Начебто і близька людина, яка мене любить і хоче мені добра, але такі удари під дих надовго вибивають мене з колії, змушуючи виправдовуватися і присвячувати її в нюанси свого особистого життя.
І що не гірко це визнавати, але мама права. Не дивлячись на те, що ми живемо в двадцять першому столітті, моїх чоловіків завжди засмучувало те, що я нічого не готую.
Ні, я б зрозуміла, якби їм довелося сидіти голодними, прийшовши додому з роботи, але ж їжі завжди повний холодильник. Замовити чогось смачненького за годину до обіду теж нескладно, для цього досить вийти в інтернет зі смартфона по дорозі додому. Пару кліків – і через годину кур’єр, ввічливо посміхаючись, розкладає обрані вами страви на кухонному столі.
Їжа є, причому їжа смачна, різноманітна і оплачена з мого гаманця – так в чому ж справа? Навіщо намагатися зіпсувати мені настрій фразами на кшталт «ти для мене не готуєш, значить, ти мене не цінуєш»?
Звідки таке бажання бачити мене в халаті і фартусі на кухні в моїй же власній квартирі? Що за культ домашньої їжі такий?
Вибачте, накипіло. Буду рада дізнатися, чому чоловіки так себе ведуть і чому для них так важливо бачити свою жінку біля плити. Комплекси мачо або що?
Справжньою любові не існує? Всім привіт. Сподіваюся, що мої замітки є винятком з правил і я помиляюся. Але практика показує, що через 3-4 роки після початку відносин вже не залишається
Народження дитини – випробування для жінок в Україні. Як вони знаходять сили? Вагітність і народження дитини майже завжди пов’язані зі страхом, особливо коли це відбувається вперше. Багато українських жінок розуміють,
Було далеко добиратися до університету з цього селища під Києвом, але ціна оренди і спокійний район з лишком окупили ці незручності. Це був маленький будиночок на два господаря з обгородженим