Ця історія трапилася ще за радянських часів. Звичайний санаторій Академії наук, заповнений співробітниками середньої руки. І тут пройшов слух – має приїхати академік! Подія!

Одного дня до санаторію під’їхала машина, з якої вийшов солідний сивочолий чоловік. Симпатичний. За ним дріботіла непоказна літня жінка – дружина. Почали вони в санаторії відпочивати і поправляти здоров’ячко.

Дружина постійно метушилася навколо чоловіка, піклувалася. Той приймав усі турботи із втомленою прихильністю.

В їдальні їх посадили поруч з молодою симпатичною жінкою. Панна кілька днів оцінювала обстановку, а потім пішла в наступ. Адже академік – це ж такий шанс, та й навіщо йому поруч така сіренька бабуся? І поступово (панночка була грамотна і підступна) почав зав’язуватися роман. Вже і гуляють разом, і на лавочках сидять, словом – кохання-зітхання.

І коли вже стало все зрозуміло, дружина не витримала і пішла з’ясовувати стосунки з загарбницею. Просто підійшла до неї і запитала, дуже ввічливо:

– Скажіть, будь ласка, навіщо вам мій чоловік?

У відповідь – купа фраз про кохання, свободу, долю тощо.

Літня жінка не вгамовувалася:

– Але ж він дуже хвора людина. За ним потрібен постійний догляд, до того ж, він повинен дотримуватися суворої дієти, це все не кожна жінка витримає.

Молодиця не на жарт розреготалася – на зарплату академіка можна організувати прекрасний платний догляд, і зовсім не обов’язково при цьому перетворюватися на таку замучену турботами істоту, як її співрозмовниця.

Літня пані кілька секунд здивовано дивилася на нахабну молодицю, потім спокійно повідомила:

– Розумію. Але справа у тому, що академік – я.

Автор: Bарвара Kарбовська

Фото ілюстративне.

Джерело