Василь, всe-тaки одpужився з бaгатою Оксаною. А Іванка за рoботою у шкoлі і pепетиторством не пoмітила, як минyло тридцять п’ять. Крістіана зустpіла випaдково, кoли вжe й нe надiялася. Чеpез два рoки Крістіан забиpав дpужину до Канади.

Коли небо засвічує першу ранкову зорю, маленькі феї з крихітними ліхтариками будять квіти. Іванка хотіла побачити, як прокидаються настурції, айстри, жоржини, чорнобривчики… Дівчинці здавалося, що квіти також розмальовують феї. Їй хотілося мати таку ж рожеву сукеночку, як у пухнастої айстри. І коралики кольору білої жоржини. Джерело

Іванка приміряла квіткове різнобарв’я, маючи в «гардеробі» дві сукеночки: на свято і на щодень. Коралики робила з горобини. Сережки – з вишень. Брошки – з пшеничних і житніх колосків. Прикріплювала їх шпилькою до сукеночки «на щодня» і була «модна-модна».

Іванка любила розглядати «модні» сторінки в журналах і домальовувати моделям шалики, хустинки, коралі. Сама ж дівчина одягалася доволі скромно. У батьків-колгоспників зайвих грошей не водилося. А потім все стало дефіцитним. Навіть півтора-два метра ситцю годі було купити.

Однокласник Василь залицявся до Іванки чи не з першого класу. Але вперше провів додому, коли були восьмикласниками.

***

Оксанку вважали модницею. Її сім’ї «йшла Канада» від родичів. Тому Іванчина однокласниця мала такі речі, яких село не бачило.

Оксанка приходила до клубу в заокеанських одяганках, зверхньо дивилася на своїх скоромних односельчанок і кидала закохані погляди на Василя. Хлопець їй подобався. Своїй кращій подрузі Оксанка сказала: «Що Васька знайшов у Іванці? Крім довгої коси, більш нічого немає». «Іванка гарно вчиться». «Треба піти до ворoжки. Тоді Васька на Іванку й не гляне». «Оксано, що ти таке говориш?!» – перелякано мовила подружка.

Ходила Оксана до ворoжки, чи ні, – невідомо, але навесні, у випускному класі, Василь почав з нею зустрічатися. Іванка відтоді почала соромитися своєї бідності. Оксанка – модниця. Багата. Її матір продає заокеанські хустини й обруси. Ось і Василь купився на статки, міркувала дівчина.

Після закінчення школи Іванка подалася в обласний центр влаштовуватися на роботу на одне з підприємств. «Дитино, на фабриках і заводах тяжко працювати. Ти ж така худенька. Може, передумаєш? – просила матір. – Краще б пішла вчитися в швейне училище. Завжди «свіжий» гріш мала б. І ближче додому. До області кілька десятків кіломерів. А до райцентру, до училища, – рукою подати». Донька настояла на своєму.

Іванка хотіла заробити на пристойний одяг, взуття, і не лише собі, а й молодшій сестричці. Навчання відклала на пізніше.

Гарненька дівчина привертала увагу заводських хлопців. Але Іванка про кохання не думала. Бoліла образа, завдана Василем.

Замість побачень бігала у вільний час до бібліотеки. А ще вахтерша з гуртожитку тітка Тося, якій припала до душі скромна дівчина, попросила свою сусідку Поліну Аристархівну – вчительку-пенсіонерку – допомогти Іванці з англійською. Дівчина якось зізналася вахтерші, що хоче вступити до вузу.

Тітка Тося не любила розповідати про те, як її п’ятнадцятирічна Тетянка поверталася пізно від подруги з сусідного будинку і як на неї напали xулігани. Після цього Тетянка прожила трошки більше місяця. Через кілька років після cмepті доньки тітка Тося овдовіла. Їй уже поза шістдесят. Сумно самій вдома. В гуртожитку вахтершу недолюблюють, бо сувора дуже. Спробуй повернутися після десятої вечора, або хлопця в гості запросити. А вона просто оберігає дівчат від неприємностей.

Дівчата з гуртожитку дивувалися: як Іванці вдається так гарно виглядати у звичайних одяганках. Вона віджартовувалась, називаючи себе «ситцевою королевою». Бо на кремпліни, кристалони і шовки грошей не було. І купити їх було ніде, хіба що «з рук».

До ситцевих сукенок дівчина майструвала пояси, коралі, вплітаючи у них елементи, вив’язані гачком. Вона навчилася поєднувати непоєднуване. Завжди дивувалась, як гармонійно виглядають різнокольорві квіти на городі. Деякі кольори, начебто, повинні «сваритися» один з одним. А вони, навпаки, творять дивну, незвичайну гаму.

Іванка «підсвічувала» у своїх виробах коричневі кольори жовтими. Оранжевий-білий-світло-коричневий… Темно-зелений-коричневий-трішечки світло-зеленого…

Колись їй не подобався коричневий колір через шкільну форму. Тепер дівчина «просила» у нього вибачення. Підбирала йому «друзів» з інших кольорів, аби коричневий не виглядав сумним.

І сірі кольори з «мишачих» перетворювалися в Іванчиних фантазіях у химерну красу.

Іванка обдаровувала коралями й поясами дівчат з гуртожитку на день народження. Вони одягали прикраси на побачення, в кіно…

…Залишилися в минулому фабрика, навчання у вузі. Одружився з Оксаною Василь. Тепер пиляють одне одного.

Іванка купила однокімнатну квартиру у «хрущівці». За роботою у школі, репетиторством, перекладами не замітила, як минуло тридцять, тридцять п’ять. Молодша сестра вийшла заміж, наpодила сина. У вихідні Іванка поспішає як не до батьків, то до сестри, що мешкає у райцентрі. На сестрине запитання про особисте жартує: «Залицяльники перевелися». А матір уже й ні про що не запитує.

Крістіан у її житті з’явився випадково. Він розгубився, чи то, пак, загубився, на жвавій столичній вулиці. Канадієць безпорадно озирався довкола. Їхні погляди зустрілися. Він почав щось пояснювати українською: «пробачте», «готель», «вулиця»… Іванка запитала англійською, що трапилося і чим може допомогти. Чоловік, немов уздрівши рідну душу на іншому кінці світу, розповів, що в столицю приїхав налагоджувати контакти з новими партнерами. Запитав, чи його рятівниця тут живе. Почувши, що на Заході країни, збентежився ще більше: саме звідси коріння його діда й бабці.

…Через два роки після столичної зустрічі Крістіан забирав дружину до Канади.

Чоловікові подобалися Іванчині вироби. «Може б ти хотіла відкрити свій магазин?» – запитав.

Маленьку крамничку назвали «Ситцева королева». У ньому вироби з рідного краю – дещо висилає сестра. І чимало герданів, коралів, сережок, браслетів, поясів, виготовлених Іванчиними руками. Її магазинчик популярний. Ним зацікавився один відомий північно-американський магазин. А ще тут невдовзі виставлятимуть свої нехитрі малюнки й «доросліші» картини діти їхніх знайомих, друзів, деяких клієнтів. Ідею підказав Крістіан.

Іванка вже придумала, як проводитиме першу презентацію. Вона розпочне її з двору – біля крамнички ростуть айстри, чорнобривці та інша різнобарвна всячина. «Коли небо засвічує першу ранкову зорю, маленькі феї з крихітними ліхтариками будять квіти…». Такими будуть її перші слова.

Колись дитячі фантазії «ситцевої королеви» напишуть на картинах, які виставлятимуть на аукціонах.

Автор Ольга Чорна

Фото ілюстративне, з вільних джерел.