Все життя я шукала Іванку, яку у 16 років залишила в дитбудинку. Тоді мені так звеліли батьки, сказали, що я так не зроблю, не послухаюся їх – залишуся сама, без їхньої підтримки.

Батько Іванки був одружений і на 17 років за мене старший, він ніколи не дізнався, що у нього народилася від мене донечка.

***

Пройшли роки. Я подорослішала, здобула освіту, стала викладачем в університеті. Коли я вийшла заміж за Олександра і народила нашого першого сина, я весь час стала думати про свою першу дитину, про Іванку, від якої відмовилася. Розповіла чоловікові.

В дитбудинку нам сказали, що дівчинку давно вдочерили.

Потім у нас народився другий син. Ми переїхали у свій будинок, життя закрутилося…

***

З чоловіком ми розлучилися 10 років тому, він виїхав за кордон. Сини вже дорослі, забезпечені своїм житлом. Я теж не сама, живу з хорошою людиною у цивільному шлюбі.

Назар, у якого великі зв’язки у правоохоронних структурах, і допоміг мені знайти старшу дочку.

Іванну виростили хороші люди, але коли їй було 16, як мені, коли я її народила, її прийомних батьків забрала аварія. Дівчинці було складно, але допомагали, як могли, бабусі й дідусі з обох сторін.

Іванна прийняла мене в своє серце. Вона з родиною живе в іншій області, ми кілька разів зустрічалися.

Я вже зараз зробила дарчу на Іванну, на свою дитину, яку 37 років тому залишила у дитбудинку.

Ні вона, ні мої сини про це ще не знають, але я сподіваюся, що вони мене зрозуміють. Вони забезпечені, а старша дочка жила без моїх любові й тепла.

Я ще не наважилася розповісти дітям про їхню старшу сестру, але розумію, що вже треба це нарешті зробити.

Але я дуже хвилююся, коли починаю про це думати… Назар говорить, що, значить, ще не час, і коли я буду готова – я обов’язково це відчую.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!

Джерело