Не знаю вже, до кого звернутися, тому пишу вам, нехай читачі зроблять висновки і не повторять моїх помилок. Почалася історія кілька років тому – син надумав одружитися. Моя думка врахована не була – привів додому дівчину, сказав, що це наречена. Майбутня невістка мені відразу не сподобалася, поводила себе зарозуміло, до мене практично не зверталася. Син теж змінився на очах – раніше виявляв мені більше поваги, після одруження на розпитування буркотів щось під ніс, і все.

Весілля справили не гірше, ніж у людей, на це пішли всі мої заощадження за багато років. Чоловіка давно немає, тому вирішили, що молоді поки поживуть у мене, потім підшукають квартиру, щоб самостійно проживати. Пішли від мене всього через місяць – невістка заявила, що жити зі мною не хоче, хоча я догоджала їм у всьому – готувала, прала, прибирала.

Прожили рік на орендованій квартирі, почали натякати мені, що час про поповнення в родині подумати, а ось куточка свого немає – відкладених з весілля грошей і трохи накопичених коштів на своє житло не вистачало. Я вже немолода, недуги обсіли, пенсії ледве-ледве на найнеобхідніше вистачає, але намагаюся відкласти хоч трохи, щоб допомогти синові. Онуків я очікувала з нетерпінням, дуже вже хотілося поняньчитися на старості років, послухати дитячі голоси в порожньому будинку.

Як розвивалися події далі? Були якось син з невісткою в гостях, почали натякати на продаж дачі – що саме такої суми, яку вийде за неї отримати, не вистачає до купівлі квартири. Дача у нас велика, чоловік раніше на керівній посаді працював, встиг вибудувати великий будинок на мальовничому ділянці. Поруч і ліс, і річка. Я там щоліта проводжу, городик висаджую, сад хороший біля будинку. Свої овочі, консервація – непогана підмога, не доводиться витрачатися на продукти.

Про продаж дачі я навіть думати не хотіла, адже це єдине, що залишилося, як спогад про коханого чоловіка. Не погоджувалася я, але невістка надала єдиний аргумент – онуків не буде, поки не з’явиться своя квартира. Образились навіть, майже місяць не дзвонили мені і не приїжджали.

Думала я, думала, поплакала, і зважилася – продам, нехай молодим буде добре. Приїхали в той же день, коли повідомила їм про своє рішення. І невістка добра така була, і син спілкувався, як колись. Самі продаж організували, покупця за три дні знайшли. Грошей я навіть не побачила, ні копійки не взяла. Купили квартиру, а мене, навіть, на новосілля не запросили.

Дзвінки від них припинилися, коли я дзвоню, відповідають на питання тільки «Так» або «Ні», ось і все спілкування. Коли запитала про онуків, невістка навіть засміялася – типу, молода ще, рано їй поки, кар’єру зробити потрібно і пожити в своє задоволення, а не мої старечі забаганки виконувати.

Сиджу тепер сама і плачу – ні сім’ї, ні дачі, ні онуків.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.

Джерело