З усіма людьми, з якими мені доводилося зустрічатися, я завжди намагалася жити мирно. Характер у мене тихий, спокійний, тому мені важко відстоювати свою думку. Ніколи у мене не було неприємних ситуацій чи невдоволення і на роботі. Але моє життя змінилося після одруження єдиного сина.

Мого чоловіка не стало десять років тому, квартира у нас трикімнатна, і я погодилася, щоб молоді після одруження жили зі мною. Думала, що я вже з своїм характером зможу порозумітися з невісткою. Спочатку так і було, Тетяна поводила себе тихо, про все питала, радилася, допомагала. Але я бачила, що вона робить це нібито не від душі, а в разі потреби, тому намагалася більше перебувати в своїй кімнаті, щоб їх не утрудняти.

Син був задоволений, що ми подружилися (як він вважав) і хоча я була проти, щоб він відкладені на покупку для його квартири гроші витратив на покупку машини, він все ж мене переконав. На цьому наполягала і невістка, яка на той час вже чекала дитину і син не зміг їй відмовити. Ще мені не подобалося, що довелося взяти невеликий кредит.

Коли народився внук, кредит не тільки не вдалося погасити, але ще і знову влізти в нові борги, тому що невістка хотіла найдорожчу коляску, накупила багато дитячих речей, які дитині і не потрібні, деякі так і залишилися не розпакованими. Я зрозуміла, що зауваження робити я не можу, тому мовчала.

Справжні непорозуміння між нами почалися, коли невістка віддала онука в 2,5 року в дитячий садок, при тому, що на роботу виходити не збиралася, сказавши, що трохи відпочине, призведе себе в порядок. Записалася на фітнес. Я була проти, і невістка в перший раз мені наговорила зайвого.

Тиждень тому онук вранці прокинувся хворим, але невістка замість того, щоб викликати лікаря, почала збирати його в садок, тому що їй на 11 годину на тренування, а потім на манікюр.

Я почала заперечувати, вона сказала, що я втручаюся не в свої справи, а син її підтримав, сказавши, що дитина поїде на машині, а там буде в приміщенні, так що все буде добре. Я запропонувала сама з ним посидіти, і вже хотіла дзвонити на роботу, відпроситися, але невістка пішла на принцип, одягла онука і повезли його в садок. Не треба й говорити, що дитина захворіла і вихователі подзвонили, щоб його забрали відразу після сну.

В результаті у всьому винною вийшла я. Зараз невістка зі мною не розмовляє, син переживає, але нічого їй не говорить. Зате запропонував мені купити кімнату в якомусь старому гуртожитку, заради цього він навіть готовий продати машину. Ще й розповідає, як мені там буде добре і спокійно. Ніколи не думала, що син так швидко відмовиться від матері. Не знаю що робити. Квартира, в якій ми всі зараз живемо, належить нам обом з сином в рівних частинах. Зі своєї квартири йти не хочу, але і з ними жити важко.

Фото ілюстративне – imenamag.

Джерело