У нашому селищі я працював водієм, заробляв не багато, жили ми бідненько.

У нас дітки з різницею у два роки, дружина на роботу не хотіла виходити, поки вони малі були, щоб ними займатися, а потім весь час говорила, що для неї тут роботи немає. Так і сидить вдома, не працює, якоюсь там косметикою займається.

А ось мене що дружина, що теща завжди клювали, що я мало заробляю.

Якось друг запросив мене на заробітки в Італію. Дружина зраділа і благословила.

Так я вже працюю тут сім років, вдома буваю не часто. Лише гроші родині перераховую регулярно.

Дружина ремонт в будинку зробила, машину купила. Вся в шоколаді. Діти в університетах у Польщі. А я тут батрачу.

Я думав, що попрацюю, поки дітей піднімемо, та й додому. Але вона не хоче, що б я кинув роботу і повернувся, їй подобається шубу щороку нову купувати.

І ось настав момент, коли я й сам не хочу вже повертатися, бо тут зустрів жінку, яка мене цінує. Олена теж з України, але вона виросла в Італії. З італійцем у неї шлюб не склався, розійшлися, коли дочка виросла.

Я переїхав до Оленки, у нас стільки планів!

Два місяці не перераховую гроші додому, а там дружина казиться! Я сказав, що нам зарплату затримують, хотів побачити її реакцію, сподівався, що скаже: повертайся! Але де там, їй від мене вже багато років лише гроші треба.

Розумію, що нацькує проти мене дітей, скаже, що я вже роками їй тут змінюю… Але це не так, і якби не її ось таке відношення, все було б добре.

Ну, а раз так…

Єдине – треба наважитися розповісти їй, поїхати додому і розлучитися. А це так не просто…

Спеціально для видання Ibilingua.com.

Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!

Джерело