Восени я лежала в стаціонарі два тижні, чоловік приходив лише по суботах. Приносив ковбасу, твердий сир та кефір, а мені так хотілося домашньої гарячої їжі. Сестра лише раз зателефонувала, сказала, що заклопотана дуже, племінниця зовсім забула про мене. А поруч зі мною лежало дві жінки, до них постійно ходила рідня і після того в палаті дуже смачно пахло
Так склалося життя, що ми з чоловіком дітей не маємо. Нам обом за 50.
А всі роки я намагалася допомогти дітям своєї сестри, у неї дві донечки. Старша жила за кордоном, а менша, Іванка, в нашому місті, тому я більше тулилася до неї.
Знаючи, що в мене вже не буде діток, я розуміла, що маю допомогти своїй племінниці в житті, щоб вона мене доглянула на старість. Принаймні я мала на це велику надію.
Іванці я допомогла з навчанням, постійно давала їй гроші на одяг, купувала гарні подарунки. Я вже й своїй сестрі сказала, щоб відкладала гроші на квартиру доньці, а я допоможу, чим зможу своїй племінниці і разом купимо.
А восени мені стало недобре. Я була в стаціонарі два тижня. Чоловік провідав мене лише два рази, приходив щосуботи. Приніс палку ковбаси, кусок твердого сиру і кефір, а мені так хотілося смачненькою гарячої домашньої їжі.
Сестра зателефонувала всього один раз, запитала, як справи у мене і стала розповідати, яка вона зараз заклопотана. А Іванка жодного разу не прийшла провідати мене, бо в неї навчання, не можна пропускати.
Поруч зі мною лежало дві жінки, вони бачили, що до мене ніхто не приходить, ділилися зі мною усім, що їм приносили рідні. Але мені все те їсти зовсім не хотілося, важко було на душі.
А потім прийшла моя молода сусідка, одинока мама, вона принесла бульйон, котлетки, компот. Так смачно я не їла давно. Валентина стала прибігати щодня після роботи. Розповідала мені новини різні, розказувала про наших знайомих все. І я стала ловити себе на думці, що я так чекаю її вечірнього приходу, хоча просила її, щоб вона щодня не ходила, бо сама з дитиною живе.
А коли мене виписали, я стала сама ходити до Валентини, в усьому допомагала їй, забирала доньку з гуртків. І з часом зрозуміла, що вона мені найближча людина у цілому світі, хоча зовсім чужа.
Сестрі і племінниці після того допомагати перестала, прикро стало за все. Тепер думаю, можливо, з Валентиною поговорити, щоб доглянула мене на старість, а їй квартира залишиться моя. З чоловіком буду розлучатися, чужа він люди мені.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.