Зі своєю першою дружиною Наталкою я розлучився три роки тому, коли Владику було всього три роки. Ні, причиною розлучення стала не зрада з чиєї то сторони, ми просто зрозуміли, що не зійшлися характерами. Ми в нормальних відносинах і я постійно беру сина до себе.

З Дашею ми одружилися півтора роки тому. Вона була хорошою доброю жінкою і характери наші начебто зійшлися на цей раз. Дружина не опиралася моєму спілкуванню з сином, брала його. У вихідні, коли Владик жив у нас, ми всі разом ходили в парк на атракціони або в кіно.

Як то раз мені подзвонила колишня дружина і попросила взяти сина до себе на час її відрядження, днів на десять. Я із задоволенням погодився, мені б взагалі хотілося забрати дитину на завжди, але мати є мати. Про цю новину я повідомив Даші. Вона кивнула, але в вираженні її лиці я помітив якесь невдоволення.

Владик теж радів, що так довго житиме зі мною. Але довелося пояснити синові, що мені потрібно буде ходити на роботу в ці дні, а з ним буде сидіти Даша, вона була у відпустці в той момент.

Щовечора я, повертаючись додому, приносив щось смачненьке і ми проводили час за іграми. Через кілька днів я помітив, що син став якийсь дивний, але на питання про те, що з ним відбувається, Владик знизував плечима і відповідав, що все добре.

У п’ятницю я звільнився значно раніше, ніж звичайно і поспішав додому, щоб встигнути відвести сина і дружину на новий мультфільм в кінотеатрі. Прийшовши додому, я застав картину: Даша стояла над Владиком з ременем, а той тремтячими руками складав якісь іграшки в коробку. При цьому моя дружина сильно кричала і всіляко обзивала сина.

– Даша, що відбувається?

– Мені набридло бути нянькою твоєму синові! Він неслухняний! Вибирай, або я, або цей хлопчисько!

Дружина покинула ремінь і пішла в спальню, голосно грюкнувши дверима.

Владик кинувся до мене і розплакався. Як я не старався, син так і розповів мені що таке часто трапляється, але я і сам все зрозумів, це пояснювало дивний стан мого хлопчика.

Даша виглянула зі спальні з питанням:

– Ну що? Вибрав?

– Ти серйозно?

– Серйозно нікуди!

– Тоді я вибираю сина.

Дружина трохи розгубилася і спробувала покричати, але я сам зібрав її речі і виставив в передпокій. Даша, спостерігаючи все це розплакалася і сунула мені в руку якийсь папірець. Розгорнувши її, я зрозумів, що це медичний висновок. У ньому було написано, що моя дружина ніколи не зможе мати своїх дітей.

Відірвавши свій погляд від аркуша паперу, я побачив картину, яка вразила мене: Даша сиділа на підлозі і ревіла, а Владик стояв поруч, гладив її по руці і умовляв заспокоїтися, дружина раптом різко обняла мого сина і зі словами «проба мене, будь ласка» заплакала ще сильніше.

Я зрозумів, що це поведінка Даші – нервовий зрив. Але навіщо було зриватися на дитині, можна було просто поговорити… Телефонний дзвінок повернув мене в реальність, дзвонила Наталя.

Тепер вже плакала вона: її відправляли на стажування в іншу країну аж на три роки і вона не знала, як їй вчинити, брати Владика з собою було не можна, а роботу втрачати їй дуже не хотілося.

Я прикрив трубку рукою і запитав у Даші:

– Ти згодна стати мамою Владику на цілих три роки?

Від сліз Даша не могла говорити, але відчайдушно кивала і ще міцніше обіймала мого хлопчика. Я повідомив Наталі про наше рішення.

Через три роки Наталя не повернулася, вона вийшла заміж за іноземця. Владик відмовився переїжджати в іншу країну, захотів залишитися з нами, але кожні канікули відвідує мати.

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

Джерело