Мені зараз 60 років, а чоловік старший за мене, живу я в місті зі своїм чоловіком в однокімнатній квартирі. Маю дві доньки: старша живе за кордоном, а менша в столиці, має маленьких дітей.

Нещодавно не стало моєї мами в селі, тато залишився в хаті сам. Мама молодша за нього була, то це якось поралася сама, а зараз, коли її немає, то тато залишився один.

Батькові вже 82 роки, йому потрібний цілодобовий догляд. Забрати його до себе я не можу, у нас маленька квартира. А в селі мені теж важко, немає ніяких зручностей: вода в криниці, туалет на вулиці. Тому переїхати в село ми не можемо, якби була трохи молодша, то без проблем поїхала б до тата, а зараз не ті роки.

Не хочу, щоб мій батько жив в будинку для людей похилого віку, тому стала в селі шукати жінку, яка б доглядала тата за гроші. Та люди в селі засуджують мене. Сусіди говорять, що я погана донька, бо коли я була маленька, то тато мені няньку не наймав, щоб чужа людина за його дитиною доглядала, а тато з мамою ростили мене самі.

Мої родичі теж відвернулися від мене, навіть розмовляти не хочуть.

А я не розумію, що я роблю не так? Я не відвезла тата у будинок для літніх людей і самого його не залишила. Я готова гроші платити, щоб у нього була хороша старість. В чому моя вина?

Фото ілюстративне – golos.

Джерело