ЧЕРЕЗ МІСЯЦЬ ІЗ СУСІДНЬОГО БУДИНКУ ВИЙШЛА ВБРАНА В БІЛУ ОШАТНУ СУКНЮ НАРЕЧЕНА, А ЗА НЕЮ В ТЕМНОМУ КОСТЮМІ — ІГОР. ОЛЕНКА СТОЯЛА ЗА ФІРАНКОЮ Й ЗІ СЛЬОЗАМИ НА ОЧАХ СПОСТЕРІГАЛА ЗА ТИМ, ЯК ВОНИ ВЕСЕЛО Й ГАМІРНО РАЗОМ ІЗ ГОСТЯМИ РОЗСІДАЮТЬСЯ ПО МАШИНАХ, І ДУМАЛА, ЩО НА МІСЦІ БІЛЯВОЇ ДІВЧИНИ У ВЕСІЛЬНІЙ СУКНІ МАЛА БУТИ ВОНА

— Давай пограємо в шахи, — запропонував Петрик старшій сестрі.

— Та відчепись. Не хочу я ні в що грати.

— А в лото? — не відставав брат.

— Не хочу!

Оленка вже годину не знаходила собі місця — чепурилася перед побаченням, а її хлопець, Ігор із сусіднього будинку, все не телефонував.

— Тоді давай у доміно… Мама сказала, аби ти за мною приглянула, — скиглив братик.

— Гаразд, умовив. Діставай своє доміно. Я до ванної, а ти, тільки-но мені зателефонують, відразу ж покличеш!

Ледве двері зачинились, як ожив телефон. «Ну все, це Ігор, тепер сестра піде на побачення, а я сидітиму сам до вечора», — набурмосився Петрик і зняв слухавку.

— Привіт, козаче. Чому голос такий невеселий? — поцікавився Ігор.

— Та так… — пробурмотів Петрик.

— Оленка вдома?

Хлопчику раптом сяйнула думка.

— Ага! В своїй кімнаті — обіймається з якимсь хлопцем!

У трубці запала тиша, а потім почулися короткі гудки…

Того дня Петрик увесь день грав у доміно з сестрою, котра чомусь була дуже сумна. А під вечір навіть розплакалася.

«І чого це вона? — розмірковував Петрик — Може, через те, що я сказав Ігорю? Подумаєш, велике цабе! Моя сестра — красуня, матиме ще з десяток таких хлопців, а то й кращих. Може, навіть з «Мерседесами»…»

Через місяць із сусіднього будинку вийшла вбрана в білу ошатну сукню наречена, а за нею в темному костюмі — Ігор. Оленка стояла за фіранкою й зі сльозами на очах спостерігала за тим, як вони весело й гамірно разом із гостями розсідаються по машинах, і думала, що на місці білявої дівчини у весільній сукні мала бути вона.

Автор – Олена ХАРЧЕНКО.

За матеріалами – Українське слово.

Фото – ілюстративне.