Одного дня на лавочці в сквері сиділи і розмовляли дві жінки похилого віку, пенсіонерки.

– Ти чого якась сьогодні не така, як завжди, Ірино? Мовчиш весь час, відповідаєш коротко і незрозуміло. Хвилює тебе щось?

– Ой, Оксано. Та ні, не хвилює дуже наче. Просто якось недобре на душі сьогодні у мене. Син ось нещодавно телефонував. Каже, до вас приїду сьогодні після роботи, можна? Впустиш мене пожити до себе на декілька днів?

– Ось тобі й маєш! Ти не хочеш, щоб син в гості приїхав до тебе, чи Як?

– Ну що ти, Оксано, таке говориш! Синові ми з батьком завжди раді, я дуже люблю, коли він приїжджає. Справа не в тому. Просто він до нас приїжджає і залишається ночувати, коли з дружиною своєю сперечається, розумієш? І, на жаль, таке все частіше зараз трапляється у них. Двох тижнів, здається, не минуло з останнього їхнього непорозуміння, і ось знову “можна до вас”. Знову, значить, посперечалися вони з дружиною не на жарт. Як тут не бути сумною! Зараз і я, і батько не розуміємо, як правильно вчинити зараз нам.

– Ну тепер все зрозуміло.

– Ага. Як же це набридло вже, ти не уявляєш! Ось що цій нашої невістці треба, я зрозуміти не можу? Інша б жінка щаслива була, а ця все незадоволена. Синові тридцять три, високий, красивий чоловік. Працює, сім’ю забезпечує свою, кредит виплачує. Дружина вдома сидить з дитиною, не перепрацьовувати ні краплі: дитина днями мультики дивиться в планшеті, на вечерю сосиски з макаронами – коронна її страва. Чоловік ні слова докору їй не говорить. Так вони ще й прибиральницю наймають. Три рази в тиждень жінка ходить підлоги їй мити, інакше б зовсім в бруді сиділи. І все чоловік поганий! Ось як так можна жити?

– Не справа, звичайно, це, ось так бігати кожен раз до мами. Невістка, мабуть, у тебе не подарунок. Але ти, подруго, вибачай мене, теж не права. Навіщо ти його в такі моменти у себе тримаєш? Навіщо пускаєш ночувати?

– Тобто як це “навіщо”? Він мій син! Виганяти його, чи що? Ось він подзвонив зараз мені, мовляв, увечері приїду, і що? Сказати – не приїжджай?

– Так! Ось саме так і сказати! “Можна у вас переночувати?” – “Ні, не можна”, ось і вся розмова твоя має бути з сином у такі моменти. Нехай він йде до дружини! У нього сім’я є і свій будинок. Нехай мириться і вирішує проблеми, а не бігає до мами кожен раз. Ну тридцять три роки чоловікові вже, не маленький.

– Оксано, ну куди гнати, якщо його дружина вже вигнала? Легко з боку поради давати, ти ж не розумієш, як він там живе, бо не знаєш. А це мій син рідний, між іншим. Куди він піде ночувати? Мені теж це все не подобається, чи знаєш, але я мовчу. Чи не моя це життя, не моя справа. Якщо розлучаться в кінці кінців – то самі. Не хочу брати камінь на душу, радити синові щось. Дорослий чоловік, розбереться сам.

Мене засмутила розмова пенсіонерок, бо я сама мама, якраз гуляла з маленьким синочком, і не хочеться самій бути на старості на місці цієї старенької жінки.

Джерело