Я ріс в простому робочому селищі. Мій батько завжди працював водієм – щиро вдячний йому за мою першу професію, він рано почав вчити мене їздити на вантажівці – ще до мого повноліття, тому в 18 років я з легкістю здав на права. Потім я закінчив училище, професія, правда, звучить не гордо «слюсар-сантехнік», а й кудись влаштовуватися в контору ЖКГ я теж не збирався, зате є знання по цій частині. Але моя рідня часто сміялася наді мною – мовляв, з усього «днища» вибрав саме сантехніка. Але це якось у них було по-доброму, як приколу.

Після армії я одружився з дівчиною з нашого селища. Вона була «своя» – з нашим менталітетом, нічого не мала проти моєї професії, а й її рідня теж – я шоферував і підробляв приватно, допомагаючи в ремонті сантехніки сусідам. Грошей нам вистачало, але характерами дійсно не зійшлися – я якось більше домосід вечорами, а вона спритна – друзі, гулянки.

Загалом, розлучилися, і я поїхав до великого міста з метою купити собі машину, квартиру і інші блага, які людині потрібні. Було ліжко в гуртожитку – та й добре, головне все на рахунок відкласти. Працював і вантажником, і мийником машин, хапаючись за все. Сусід по гуртожитку був електриком «від Бога», тому навчив і мене цьому ремеслу, порадив з моїми золотими руками бути «чоловіком на годину».

Так, за півтора року я зібрав на пристойну машину, нехай і не нову, але не металобрухт. Таксував і їздив нею на виклики. Приїхав до однієї дівчини з квартирою – «хрущовкою» у спадок, в якій постійно щось ламається. Кілька викликів по сантехніці і електриці – і ми зійшлися і швидко одружилися. Тільки ось вся її рідня проти мене зразу! Стали на дружину наїжджати: «Ти кого в дім притягла? Водії, вантажники, мийники, сантехніки та електрики – це ті професії, де одні ледарі і випивохи, яким би лише на пляшку заробити!». Так я взагалі не п’ю! А вже ледарем мене зовсім не назвеш, я швидше за трудоголік. Я досі хапаюся за все, де можна підробити і завжди нарозхват, завдяки клієнтам і їхнім рекомендаціям.

Але рідня дружини не вгамовувалася: «Раз вже одружився з нашою красунею з квартирою, то йди і вчися на нормальну професію, а то змусимо розлучитися!». Причому, ще підключили моїх родичів – ті теж вимагають «взятися за розум». Це просто сміх! Тесть з тещею сидять в держконторі за копійки, часто в боргах, ми їм іноді підкидаємо з моїх заробітків, і ще пишаються цим! Вони ж освіту отримали – теща вихователька в дитячому садку, тесть – ветеринар в обласній клініці.

Я якось тестю сказав в пориві емоцій: «Як ви своїх котів лікувати будете, якщо в клініці світла не буде й крани засмітяться? Хто вам допоможе?» Він образився, сказав, що він в основному з документацією працює, а не котів оперує. Комп’ютер не буде працювати – вручну документи напише, не така вже це і проблема. Постійно сперечаємося з ним на цю тему.

Як мені до них всіх донести, що моя робота і золоті руки приносять мені набагато більший дохід, ніж якби я здобув вищу освіту і сидів би в конторі на копійках? У нас скоро буде поповнення, я не хотів би бачити дитину обділеною тільки тому, що я гордий своєю професією у дипломі, тим більше мені ще студентом років п’ять треба відтрубити.

Я буду працювати тим, ким я вмію, хоч з ранку до вечора, але мої майбутні діти ні в чому мати потреби не будуть. І вистачить вже цю роботу вважати «нижчою» – по суті, вони найвищі і затребувані! Ось тільки рідня це слухати не хоче – і мене діймають, і мою дружину до сліз доводять.

Фото ілюстративне.