Десь годинку після того, як Микола зліг, до нас приїхала Олена Андріївна. – Не може одна людина на голові тримати стільки справ. І для чого ви спішили з дитинкою. Треба було спершу іпотеку виплатити, а вже потім над цим замислюватися. Інша б жінка такого чоловіка берегла, а ти, Галю, на шию заскочила.

– Щось я відчуваю себе не дуже добре, може тиск, – цю фразу я від свого чоловіка Колі почула вперше напевно років півтора тому.

– Може лікаря викликати? – я перелякалася тоді не на жарт: чоловік коханий, дитині нашій було 2,5.

– Та не треба лікаря, – відмахнувся Коля, – відлежусь, але якщо не пройде завтра піду в лікарню, до терапевта.

Від лікаря на наступний день Коля повернувся з відкритим лікарняним.

-Назначили аналізи різні, тиск поміряли, перевтома напевно, треба відлежатися, через три дні на прийом. Чоловік тоді аналізи здав, нічого у нього не знайшли, тиск? А якщо 3 чашки міцної кави випити перед візитом до лікаря – теж буде тиск.

Коля сидів дома і нічого йому не було. У танчики в комп’ютері грався.

– Посиди з Дмитриком, – просила я, – я хоч спокійно обід приготую, раз ти вдома.

– Я дома, але сил у мене на таке немає, – огризнувся чоловік, – можу я собі хоча б раз в житті влаштувати релакс.

Стрес, як вважав Коля і його мама Олена Андріївна, у мого чоловіка від відповідальності за сім’ю. Як же: дружина в декреті, дитина маленька, квартира в іпотеці, працює в офісі 8 годин з перервою на обід, надривається.

Я тоді образилася: в танки грати можна, а допомогти з сином – він не може?

-Мужика треба берегти, – заявила Олена Андріївна, коли прийшла провідати сина, – насіли на нього всі разом і не думаєте, що мій син не “кінь”.

Насіли – це про іпотеку і про те, що я не заробляю. А нічого, що моя квартира здається в оренду і гроші йдуть на погашення іпотеки за спільну?

Так, брати квартиру було моїм рішенням. Продавати щось я нічого не хотіла, а в однокімнатній з дитиною буде тісно, ​​та й так розсудити, жити в моїй і збирати? Так не вийде збирати. Завжди буде “хочушка” витратити відкладене: одяг потрібний, то телефон хочеться новий, у відпустку з’їздити б.

Ось за рік до народження Дмитрика ми і взяли іпотеку: навпіл на перший внесок скинулися батьки з двох сторін, але як я завагітніла, почалося ниття: – Я втомлююся, я весь час в напрузі, ще треба утримувати дружину.

– Кожен день думаю про те, чи зможемо ми витягнути в цьому місяці, – каже чоловік.

– Ось можна ж було передбачити і не народжувати так скоро, або пожити поки в твоїй квартирі! Зв’язалися з іпотекою, тепер мій син надривається і один цей віз тягне, – це вже Олена Андріївна.

-Який віз? – питаю, – За іпотеку йдуть гроші орендарів.

– А такий! – парирує чоловік, – За іпотеку – одне, а годувати і поїти вас хто буде, якщо зі мною щось трапиться?

Зрозуміло, що трапитися може в теорії з кожним. Але як надривається в офісі мужик 29-ти років від роду, зростом під метр-дев’яносто, в минулому спортсмен, а зараз не піднімає нічого важчого ручки – я щиро не розуміла.

Відсидівши в той раз вдома тиждень, Микола перестав хандрити і пішов працювати. Самі знаєте, як у нас оплачуються лікарняні листи. За тиждень збиток невеликий, але я звикла грошики рахувати. А через пару місяців ситуація повторилася: нічого особливого, але чоловік йде до терапевта і сидить вдома вже півтора тижні.

– Як йому дали цей лікарняний, – дивувалася мама, – сидить, таблетки виписали, а він їх навіть не думає купувати. Що він робить весь день? – А нічого, – кажу, – спить до обіду, телевізор дивиться, в ноут лазить. А лікарняний зараз дають без проблем. Люди навпаки, з нездужанням ходять на роботу, боячись втратити в оплаті, а тут здоровий, але втомився…

Через 2 місяці наш Дмитрик відправився в садок, а я вийшла на роботу. З сином по черзі, якщо він в садку нежить підхопить, моя бабуся сидить, вона ще у нас в силах, а Микола унадився брати лікарняний практично кожен місяць.

– Я три роки один працював на всю сім’ю, – говорив, – можу тепер розслабитися. Твій заробіток же є!

До смішного доходило: з сином на лікарняному бабуля сидить, а здоровий папаня в сусідній кімнаті в танки грає.

– Я вболіваю, мені потрібен спокій, а з Дмитриком який спокій?

– Його ж виженуть з роботи, – хитала головою мама. – начальство не сліпе. Ледар. Раз-два на рік ще можна. І то, якщо людина хворіє – це видно. Але не кожен же місяць. Кому зараз потрібен ледар!

Мене лікарняні чоловіка дратували. Я з сином хворим не залишалася, щоб в зарплаті не втратити, а він? Під час декрету він перепрацьовував, а зараз що? Вирішив на моїй шиї проїхатися?

– Щось я погано себе почуваю, – починає чоловік в черговий раз, – треба до лікаря записатися. Записався. Сидів тиждень. А потім додому з роботи прийшов і в очі не дивиться: попросили за власним. В той же день я речі зібрала і пішла до батьків з Дмитриком. А що? Я працюю, квартира у мене є. А з продажу загальної “двушки”, після розподілу грошей і виплати частки банку я собі сама окрему двокімнатну куплю. Я ж працюю, з дитиною на лікарняних бабуля сидить.

Чоловік куди? Чоловік нехай до мами йде і там хворіє.

– Зліг мужик і все, дружині він вже не потрібен, – пробувала було пустити сльозу свекруха, – як там в прислів’ї про те, що дружина любить чоловіка здорового?

– В прислів’ї, – відповідаю, – йшлося про чоловіка, люблячого здорову дружину. І якби Микола хворів, була б інша розмова. А він просто ледар. Ну нічого, не буде тепер на своїй шиї всій тягнути.

– У чоловіка труднощі, – розповідає Олена Андріївна тепер спільним знайомим і колишнім моїм родичам по чоловікові, – а дружина не підтримала. Речі зібрала і хвостом махнула, вже забула, як Коля їх з сином 3 роки на своєму горбу тягнув!

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

Джерело